було розібрати, переказувала всі безглузді байки, які тільки ходили в Новім Ринку за Фльорана. А надто обійшло ковбасницю, коли вона побачила блянк власного свого магазину; вгорі на цім аркуші стояли слова: «ковбасня Кеню-Ґрадель», а на звороті Оґюст зраджував людину, що, на його думку, стояла йому на перешкоді до шлюбу.
Аґент видко з певним наміром показав мадам Кеню ці документи.
— Чи не знаєте ви когонебудь, хто писав ці листи? — запитав він.
Ковбасниця пробуркотіла — «ні» й підвелася. Вона аж задихалася, схвильована тими відомостями. Вона спустила вуаль, щоб заховати своє обличчя, яке мимоволі палало від сорому. Її шовкове плаття шаруділо, темні рукавички сховалися під довгою шалею. Лисий пан мляво посміхнувся, кажучи:
— Як бачите, мадам, ваші відомості трохи спізнилися; проте, я вам обіцяю, що на ваш вчинок звернуть увагу. Надто порадьте своєму чоловікові, щоб він ні до чого не втручався. Там можуть виникнути деякі обставини…
Він не договорив і з легким уклоном, підвівся зі свого крісла. Ліза зрозуміла, що час іти. В сінях вона побачила Льоґра та Лебіґра. Вони мерщій одвернулися. Та вона зніяковіла ще гірше від них. Ковбасниця переходила залями, коридорами, почуваючи, що це поліційне оточення тримає її у своїх руках, що тут усе бачать і все знають. Нарешті виказниця вийшла на майдан Дофіне. Вона пішла поволі берегом Сени, щоб трохи прохолонути на свіжім вітрі.
Найяскравіш мадам Кеню відчула непотрібність свого вчинку. Її чоловікові ніщо не загрожувало. Від цього їй було легше, але тим ясніш одчувала вона докори сумління. Ковбасниця обурювалася поводженням Оґюста та трьох перекупок. Через них усіх вона потрапила в дурне становище. Вона пішла повільніш, стежачи очима за течією Сени; шаланди, зчорнілі від вугляного пороху, спускалися за зеленою водою, а вздовж берега рибалки ловили рибу. Тепер виявилося, що не сама кра-
