увесь у чорнім, прийняв її з холодною похмурістю. Вона мусіла розповісти, чого їй треба. Тоді, відкинувши вуаль, вона назвала своє прізвище й виклала геть усе чисто, одним духом. Лисий пан із змореним виглядом мовчки слухав її. Коли вона скінчила, він просто запитав:
— Ви невістка тому засланцеві?
— Так, — спокійно відповіла Ліза. — Ми люди порядні… Я не хочу, щоб якась догана впала на мого чоловіка.
Урядовець знизав плечима, мов хотів сказати, що все це страх яке нудне. Потому з досадою промовив:
— Бачите, вже більше як рік мені докучають із цією справою. Доноси сиплються, як із торби, чіпляються до мене, підганяють мене. Ви ж повинні розуміти, що коли я не кваплюся, значить, так треба. Ми маємо свою рацію… Та ось папери в цій справі, я вам їх покажу.
Він поклав перед Лізою велику купу паперів у синій обгортці. Вона почала її листувати. То були наче окремі розділи історії, яку вона допіру розповіла. Поліційні комісари з Ґавра, Руана та Вернона сповіщали про поворот Фльорана до Франції. Далі йшов рапорт за те, що він оселився в Кеню-Ґраделів. Інші документи сповіщали, як він поступив на посаду інспектора до Нового Ринку, розповідали за його життя, за вечори, що він пересиджував у Лебіґровій винарні; було згадано геть усі подробиці. Приголомшена ковбасниця помітила, що ці рапорти були подвійні, значить, виходили з двох різних джерел. Нарешті, вона знайшла чимало анонімних листів різних форматів та різного письма. Це вже було аж занадто. Вона пізнавала котяче письмо мадемуазель Саже, яка сповіщала, що в окремім кабінеті винарні збирається таємне товариство. Далі на великому аркуші засмальцованого паперу йшли товсті патики мадам Лекер, а під ними лежала блискуча сторінка, прикрашена жовтенькими братками, де стояли карлючки Сар'єти та мосьє Жюля; обидва листи, і засмальцований і кокетливий, попереджали уряд за Ґавара. Ковбасниця пізнала також брудні вирази тітки Меґюден; стара на чотирьох сторінках, що їх майже неможливо
