ввечері. Маяли прапорці та шарфи, раптовий гуркіт барабанів уражав її вуха. Вона швидко зійшла вниз, навіть не перечитавши того паперу, що був розкладений на столі. В першім поверсі ковбасниця зайшла до своєї опочивальні передягнутися.
У цю урочисту годину красуня Ліза спокійними руками ретельно зачесала волосся. Вона була дуже рішуча й навіть не здригалась, а очі її були суворі. Застібаючи корсаж чорної шовкової сукні, натягаючи щосили матерію своїми грубими руками, вона пригадувала слова абата Рустана. Побожна христіянка запитувала своє сумління, і воно відповідало, що вона тільки свій обов'язок виконує. Коли ковбасниця застелила свої гладкі плечі ковровою шалею, вона відчула, що робить вчинок високої чесности. Натягши темнофіялкові рукавички, Ліза пришпилила на капелюшок густий вуаль. Перед тим, як вийти, вона двічі повернула ключ свого стола з виглядом радісної сподіванки, мов обіцяючи йому, що відтепер він може спокійно спати.
Кеню виставляв своє біле черево на порозі ковбасні. Він здивувався, чого це жінка так вистроїлася і куди вона йде о десятій ранку.
— Ти куди? — запитав він її.
Вона вигадала, що має піти з мадам Табуро в справах. І ще додала, що зайде взяти квитки до театру Ґете. Кеню побіг їй навздогін і гукнув, що радить їй брати місця проти сцени, там краще видко. Коли він повернувся до магазину, огрядна красуня найняла візника, сіла у фіякр, спустила в ньому заслонки й загадала фурманові їхати до театру Ґете. Вона боялася, щоб за нею хто не стежив. Купивши квитки, Ліза поїхала до будинку суду. Тут вона заплатила візникові й відпустила його. І тихим кроком пішла залями та коридорами до поліційної префектури. Вона розгубилась у метушливій юрбі поліцаїв та якихось панків у довгих пальтах. Ковбасниця дала десять су кур'єрові, щоб він провів її до префектового кабінету. Та щоб потрапити до префекта, треба було взяти перепустку. Лізу відпровадили до тісної кімнати, мебльованої як нумер розкішного готелю. Там товстий, лисий пан,
