Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/292

Ця сторінка вичитана

думки про п'ятдесят тисяч, витрачених протягом чотирьох місяців. Ковбасниця із слів мадемуазель Саже знала, на що йшли ці гроші. Стара в розмові з Лізою дозволила собі натякнути на спадщину, і тепер користалася з нагоди розповісти по всьому кварталі, що Фльоран брав гроші із своєї частки й витрачав їх хто й зна як. На завтра після того дня, коли Ліза довідалася за червону матерію, вона наважилася. Проте, вона ще боролася з собою, оглядаючися навколо у своїй сумній ковбасні: свинина висіла з похмурим виглядом; Мутон, сидячи біля банки з фритюром, невесело наїжився, як кіт, позбавлений змоги спокійно перетравлювати їжу. Тоді ковбасниця закликала Оґюстіну, наказала їй сидіти за касою, а сама пішла нагору, до Фльоранової кімнати.

Увійшовши до діверової опочивальні, вона здригнулася. По-дитячому лагідна постіль була геть поплямована купами червоних шарфів, що звисали аж до підлоги. На каміні поміж золотими паперовими коробочками та старими баночками від помади лежали червоні обв'язки й пачки кокард, мов краплі крови, що розпливлися на полиці. Далі, на всіх гніздах, на сірому тлі шпалер, висіли чотирикутні прапори: жовті, сині, зелені, чорні, шмати матерії, на яких перелякана ковбасниця пізнавала ознаки двадцяти відділів. Наївна кімнатка мов жахалася цих революційних прикрас. Немудра незграбність, що залишилася тут від Оґюстіни, акуратні біленькі заслонки та меблі були мов освітлені загравою пожежі, Оґюст з Оґюстіною стояли на фотографії бліді від страху. Ліза обійшла навкруги, розглянула прапорці, обв'язи, шарфи, нічого не торкаючись, мов боялася попектись од цього жахливого лахміття. Тепер вона переконалася, що її гроші справді пішли на це. Для неї такий вчинок був огидний, майже неймовірний; вся її істота обурювалася проти цього. Її гроші, зароблені чесною працею, йшли на організацію бунту. Ліза зупинилась, як врита, дивлячись на розквітле ґранатове деревце, що стояло на терасі; його квіти були червоні, як криваві кокарди; вона прислухалася до співу зяблиці, мов до далекої луни пострілів. Тут їй спало на думку, що повстання може спалахнути завтра, а то й сьогодні