Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/291

Ця сторінка вичитана

Кеню нічого не відповів і поклався спати в поганім настрої. Раз-у-раз, коли жінка відкривала бюро, відкидна дошка рипіла, аж йому серце краялося. Він навіть рішив був завстидати брата, не дати йому викидати гроші на сестер Меґюден; та не наважився. За два дні Фльоран іще поспитав півтори тисячі франків.

Льоґр колись увечері сказав, що якби були гроші, то справа посувалась би швидше. Другого дня він аж не тямився з радощів, побачивши, що це слово, кинуте на вітер, дало йому невеличкий пакуночок золота; авкціоніст, посміхаючись, поклав його в кешеню, і його горб аж підстрибував. Від того часу почали з'являтися різні потреби: котрийсь відділ прохав грошей найняти приміщення, іншому треба підтримати нещасливих патріотів; потрібні були гроші купувати зброю та військові припаси, людей вербувати, поліції хабара давати. Фльоран ладен був усе віддати. Він згадав за поради красуні Нормандки. Він повними пригорщами черпав з Лізиного столу, і тільки невиразний жах обгортав його, коли він дивився на скам'яніле обличчя невістки. Мрійник уважав, що не можна було витратити ці гроші на святіше діло. Льоґр дуже звеселів; він тепер носив надзвичайні рожеві краватки та лаковані черевики, поглядаючи на які Лякайль іще гірше хмурнів.

— Твій брат узяв три тисячі франків протягом тижня, — заявила Ліза своєму чоловікові. — Що ти на це скажеш? Правда, гарно? Як він так поводитиметься далі, то п'ятдесят тисяч вистачить йому тільки на чотири місяці. Бідному дядькові треба було сорок років працювати, щоб скласти такі гроші.

— Сама винна! — скрикнув Кеню. — Не треба було йому казати за спадщину.

Та жінка суворо глянула на нього, промовивши:

— Це його гроші, він має право хоч усе взяти… Мені не шкода віддавати гроші, а тільки шкода, що вони йдуть на погане діло. Я давно тобі кажу: цьому повинен бути край.

— Про мене, роби, що хочеш, — рішив ковбасник, бо йому грошей було шкода.

Він щиро любив свого брата, але не міг витримати