пара, з Маржолена й негідниці Кадіни, що її тітка Шантмес знайшла колись увечері на розі ринку Дезіносан і взяла жити до себе. Він препишний, той великий бельбас, з золотою чуприною, наче з Рубенсової картини, з рудявим пушком, що мов притягає до себе соняшне світло. А Кадіна, маленька, в'юнка, тоненька, має дуже кумедну мордочку, що виглядає з-під шапки розпатланих кучерів.
Так балакаючи, Кльод прискорював кроки. Він провів свого супутника знову під церкву Сен-Есташа. Фльоран просто впав на лавку коло бюра омнібусів; йому ноги підгиналися. Холодало. В далечині вулиці Рамбюто молочаве небо з рожевими відлисками нагадувало мармур, покреслений вище широкими сірими щілинами. Цей ранок був повний таких пахощів, що Фльоранові на хвилину видалось, наче він десь у селі, на могилі. Та Кльод показав йому по другім боці лави торг ароматичними речами. Вздовж базару з тельбухами простяглися цілі ниви кмину, лавенди, часнику, цибулі-трибульки, а перекупки обвинули стовбури молодих платанів на краю пішоходу довгими гілками лавру, наче зелені трофеї. Сильний запах лавру замагав усі інші пахощі.
Циферблят Сен-Есташа, що світився вночі, тепер блід, завмирав, наче гасничка, дочекавши ранку. У винарнях по сусідніх вулицях газові пальнички згасали один по одному, мов зірки, потопаючи в морі світла. І Фльоран дививсь, як велетенський Ринок виринав з темряви, з фантастичної царини мрій, де він простягав у безмежні простори свої мережчаті паляци. Тепер, втрачаючи свою легкість, зеленаво-сірий, він видавався ще більшим велетнем, з лісом своїх пілястрів, що підтримували безмежні простирала дахів. Вони нагромаджували один на одного свої геометричні маси, і коли освітлення всередині згасло, Ринок, чотирикутний, однотиповий, став перед глядачами, неначе якась новітня машина величини незмірної, якийсь паровий механізм, мов казан, призначений на перетравлення їжі цілого народу, велетенське металічне черево, скріплене прогоничами, заклепане, зроблене з дерева, скла та ча-
