рилом. Револьвер з'являвся то там, то тут, наче множився. От за цю зброю й розповіла стара Лізі Кеню. Іншим разом вона була збита з пантелику і думала, що в кабінеті готують набої, побачивши, що там витягаються безконечні смуги матерії. Другого дня цікава баба зайшла до винарні об одинадцятій годині, кажучи, що хоче попрохати в Рози позичити свічку; крізь шпарку в дверях вона побачила на столі окремого кабінету купи червоної матерії — і тяжко злякалась. Після цього її відомості набули поважнішого характеру.
— Я не хотіла б вас хвилювати, мадам Кеню, — казала мадемуазель Саже, — та це надто жахливо… Я боюся, слово чести! Ніколи в світі не кажіть нікому, що я вам розповім. Та ж мені можуть горло перерізати, як довідаються, що я бачила.
Коли ковбасниця заприсяглася, що не видасть її, стара розповіла за червону матерію.
— Я не знаю, що це могло бути. Воно лежало цілою купою, мов скривавлені ганчірки… Той Льоґр — знаєте горбань? — надяг один шмат собі на плечі… Ну, чистий кат… Певне, знову вони щось надумали.
Красуня Ліза не відповіла, вона наче міркувала, спустивши очі, граючись держальцем виделки, якою розкладала шматочки ковбаси на блюді. Мадемуазель Саже казала стиха:
— На вашому місці я б не була така спокійна, я б мусіла довідатися… Чому ви не оглянете його кімнати?
Ліза здригнулася. Вона пустила виделку і втопила схвильований погляд у стару, міркуючи, чи не відгадала та її намірів. Та Саже казала далі:
— Нарешті тут же немає нічого такого… Ваш дівер може вам дуже нашкодити, як ви його так залишите… Вчора в мадам Табуро йшла мова за вас. Мадам Табуро вам така віддана приятелька; і вона казала, що ви надто добрі й на вашім місці вона б давно навела свої порядки.
Мадам Табуро це казала? — задумливо промовила ковбасниця.
— Атож, і таку жінку, як мадам Табуро, варто послухати. Постарайтеся ж довідатися, що значить ця червона матерія, а потому скажіть мені, добре?
