ця компанія хотіла збити з пуття вашого чоловіка? Та я ж бачу з вікна моєї кімнати, як вони там роблять набої. Невже і це жарти?.. Проте, я попередила вас для вашої ж користи.
— Певна річ, дякую вам. Тільки люди багато чого вигадують.
— Ну, це не вигадки, на превеликий жаль!.. Та що казати, коли ввесь квартал гомонить про це! Кажуть, що коли поліція їх накриє, то чимало народу буде замішано в небезпечну справу. Ось хоч би й мосьє Ґавар…
Проте, ковбасниця знизала плечима, мов хотіла сказати, що мосьє Ґавар старий дурень, так йому й треба.
— Я кажу за нього, як і за інших, хоч би й за вашого дівера, — казала далі хитра стара. — Адже мосьє Фльоран, здається, у них за начальника? Це може бути вам дуже прикро. Мені з усієї душі вас шкода, бо коли поліція залізе до вас, то можуть і мосьє Кеню зачепити. Його також заарештують. Два брати, як собі хочете…
Ковбасниця гаряче заперечила. Проте, вона зблідла, як смерть. Мадемуазель Саже таки дошкулила її до живого. Від цього дня пащекуха приносила з базару тільки історії за неповинно-потерпілих людей, які сиділи у в'язниці тільки за те, що давали в себе притулок злодіям. Увечері, йдучи до винарні по наливку, стара збирала цілу низку обвинувачень, дарма, що продавниця Роза була зовсім не балакуча. Та мадемуазель Саже звірялася на власні очі й вуха. Вона добре помітила особливу Лебіґрову прихильність до Фльорана, те, як він намагався втримати інспектора в себе, який був до нього запобігливий; за все це ті невеличкі гроші, які Фльоран витрачв у винарні, були малою платнею. Це тим більш дивувало мадемуазель Саже, що вона добре знала взаємини обох чоловіків та красуні Нормандки.
— Далебі, можна подумати, — міркувала вона, — що Лебіґр годує його на заріз… Кому ж він хоче його продати?
Раз увечері, коли стара зайшла до винарні, вона побачила Льоґра. Він упав на канапку в кабінеті, кажучи, що оббігав усі околиці і зморений, як собака. Плетуха зараз же глянула на його черевики: на них не було ані
