ніж балакати за чужі справи!.. Ох, коли б ви знали, дорога моя мадам Кеню… Та, проте, я ніколи не наважуся повторити вам, що я чула!
Але ковбасниця відказала, що це її не обходить, і тоді Саже пошепки, нахилившись над шинкою, що лежала на прилавку, сказала:
— Уявіть собі: кажуть, що мосьє Фльоран вам зовсім не кузен…
І поволі мадемуазель Саже довела, що їй усе відомо. Це було її засобом тримати Лізу у своїй владі. І коли ковбасниця, також додержуючи своєї тактики, відкрила їй правду, щоб мати людину, через яку можна було б довідатись, які чутки та пльотки ширяться в Новім Ринку, стара заприсяглася, що як води в рот набере, нікому нічого ніколи не скаже. А як де почує, що розказують подібне до того, що вона чула від Лізи, то заперечуватиме, хоч голову їй рубайте. Після того вона з насолодою почала смакувати цю драму. Щодня вона приносила з ринку жахливі новини.
— Вам слід якось застерегтися, — нашіптувала вона красуні Лізі. — Я знову чула в різниці, як дві жінки балакали, знаєте, про те… Не можу ж я казати людям, що вони брешуть, ви ж розумієте. З мене б сміялися… Чутка так і шириться, так і шириться. Де вже її спинити! Шило мусить вилізти з мішка.
За кілька днів пізніш мадемуазель Саже пішла у справжню атаку. Вона прибігла перелякана, вичекала, показуючи всім своїм виглядом нетерплячку, доки всі покупці вийшли з магазину, і стиха прошипіла:
— Чули, що кажуть? Ті люди, що збираються в Лебіґра, накупили собі рушниць, тільки й чекають, щоб розпочати знов те саме, що було 48-го року. Ох і шкода ж дивитися, що мосьє Ґавар, чоловік гідний, багатий, статочний, водиться з усякою наволоччю!.. Я хотіла вас попередити за вашого дівера.
— Та дурниці, нічого тут немає серйозного, — протягла Ліза, щоб заохотити Саже до дальших балачок.
— Нічого серйозного? Оце так! Та хто переходить вулицею Пірует, усі чують страшенний галас там у винарні. Змовники зовсім не соромляться. Пам'ятаєте, як
