до півночі, Оґюстіна взяла слово від свого нареченого, що він більше не буде такий необережний. А надто Ліза остаточно збурила молодих проти Фльорана, попросивши їх відкласти весілля, доки кузен не звільнить кімнати вгорі; господиня не хотіла відступати новій продавниці свого кабінетика в першім поверсі. Відтоді Оґюст почав бажати, щоб «каторжного швидше засадили». Він підшукав ковбасню, яка ввижалася йому у мріях; що правда, вона була не в Плезансі, а трохи далі, в Монружі. Свиняче сало подешевшало, а Оґюстіна казала, що завжди готова до весілля, і реготалася сміхом дурнуватої гладухи. Не диво, що вночі при найменшому шумі підмайстер прокидався і радів, уявляючи собі, що це, нарешті, прийшла поліція хапати Фльорана.
У Кеню-Ґраделів словами за це не згадували. В ковбасні утворилася мовчазна згода не натякати ані словом господареві за Фльорана. Кеню трохи журився, що жінка з братом посварились, та знаходив потіху, смажачи свої ковбаси та солячи сало на зиму. Іноді він ставав на порозі магазину, виставляючи своє просте, червоне лице, що сміялося над білим фартухом, який обтягав йому черево. Він і гадки не мав, що його присутність подвоює базарні пльотки. Ковбасника жалували, казали, що він схуд, дарма, що був неймовірно товстий. Інші, навпаки, закидали йому, що він не схуд від сорому, маючи такого брата. А Кеню, наче обдурений чоловік, що останній довідується за порушення свого права, перебував у щасливім незнанні й був зворушливо веселий, як, зупинивши котрусь сусідку на пішоході, питався, чи подобався їй той італійський сир, що вона вчора купила в нього, або знов — холодець із свинячої голови? Сусідка жалісно поглядала, мов хотіла його потішити, наче всі його свині захворіли на чуму.
— Що це їм таке, що вони всі на мене поглядають з таким похоронним виглядом? — запитав раз Кеню Лізу. — Чи не хворий у мене вигляд, як ти вважаєш?
Жінка його заспокоїла, кажучи, що він свіжий, як троянда. Кеню дуже боявся хвороби і при найменшій недузі стогнав і перевертав усю ковбасню. Але, справді,
