нодавчого Корпусу й реготався з найменшого дотепу Морні. Морні чудово вмів насміятися з тієї погані — республіканців. І, розвиваючи свою думку далі, Жюль доводив, що тільки наволоч ненавидить імператора, бо той хоче добра всім порядним людям.
— Я іноді заходив до їхньої кав'ярні, — казав Фльоранові Кльод. — Вони там такі кумедні з тими своїми циґарами, коли балакають за двірські бенкети, наче бували там… Той хлопчина, що живе з Сар'єтою, — знаєте? — дуже сміявся нещодавно з Ґавара. Він називає його дядьком… А як Сар'єта зайшла за ним, то їй довелося платити за свого милого. І взяли з неї аж шість франків, бо Жюль програв на більярді комусь пару пива… А гарна дівка Сар'єта, правда?
— Ач, як ви розкошуєте! — стиха пожартував Фльоран. — Кадіна, Сар'єта та, мабуть, є ще й інші?
Митець знизав плечима.
— Помиляєтеся, кажу вам, — відповів він. — Мені жінки зовсім непотрібні; з ними надто багато клопоту. Я навіть не знаю, що з ними робити; мені завжди страшно було спробувати. На добраніч, лягайте спати. Як ви колись будете міністром, я буду у вас порадником у справі прикрашення Парижу.
Фльоран мусів відмовитися від думки мати собі з Кльода слухняного учня. Він тим журився, бо, не вважаючи на своє благородне засліплення фанатика, він відчув, нарешті, навколо себе атмосферу ворожости, що з кожною годиною наростала. Навіть у Меґюденів мрійника вітали вже не так тепло. Стара стиха глузувала, Мюш не слухався, красуня Нормандка виявляла раптову досаду, коли, присуваючи свій стілець до його стільця, не могла розтопити його льоду. Молодиця навіть казала колись учителеві, що вона йому, мабуть, набридла, а він тільки посміхнувся ніяково на ці слова. Тоді вона сердито сіла по другий бік столу. Фльоран також утратив приязнь Оґюста. Ковбасний підмайстер не заходив більше до його кімнати, коли ввечері підіймався до себе на мансарду лягати спати. Він був переляканий чутками, що ширилися в кварталі за цього арештанта, з яким він не боявся перше зачинятись аж
