руками в центрі уважної групи дуже молодих хлопців.
Фльоранові ніяк не вдавалося завербувати Кльода Лянтьє. Один час він мріяв передати митцеві свої політичні ідеї, зробити собі з нього учня й помічника у своїм революційнім призначенні. Щоб зазнайомити Кльода зі своїми широкими проєктами, він колись увечері затяг його до Лебіґрової винарні. Та Кльод, просидівши там кілька годин, тільки зробив ескіз Робіна в капелюсі та каштановім пальті з бородою, спертою на ціпок. Потому, вийшовши з Фльораном, він казав революціонерові:
— Ні, мені, бачите, зовсім не цікаво те, що ви там розповідаєте. Може воно й дуже розумне, але я не розумію… Але яка цікава модель цей проклятий Робін! Він глибокий, як криниця… Я ще зайду туди, тільки не задля політики: мені хочеться зарисувати Льоґра з Ґаваром і вмістити їх із Робіном в одну чудову картину, про яку я думав, доки ви обговорювали питання… яке це питання ви обговорювали? Щось за дві палати, здається, так? Ви тільки уявіть собі Ґавара, Льоґра та Робіна, що, сидячи за кухликами пива, обговорюють політичні справи. Та ж це буде капітальний твір у сальоні, друже мій, буде мати голосний успіх, усе переверне догори дном, — справжній твір нашого часу!
Фльоран журився політичним скептицизмом свого приятеля; він присилував його піднятися нагору до своєї мансарди і протримав там його до другої години ранку на вузенькій терасі, звідкіля був чудовий краєвид на велич синіх цинкових дахів Центрального Ринку. Фльоран навчав митця, казав, що Кльод не є чоловік, коли він такий байдужий до добробуту своєї країни. Та митець хитав головою і відповідав:
— Може ви й маєте рацію. Я егоїст. Я не можу навіть сказати, що малюю задля своєї батьківщини, поперше, тому, що моїх ескізів усі жахаються, а, подруге, тому, що я, коли пишу, думаю тільки про власне задоволення. Це я наче лоскочу себе, ціла моя істота хоче сміятися… Що ви хочете? Як хто так створений, то не топиться ж йому через це. Крім того, Франція не потребує мене, як каже моя тітка Ліза… Та опріч того… Ви
