дячити за все те лихо, що творилося на його очах; він сполучав у собі наївність дитини з довірливістю героя. Якби Льоґр розповів йому, що крилатий геній, який стоїть на Липневій колоні, спуститься із свого постаменту, щоб стати на чолі повсталого народу, здається, він і тоді не здивувався б. Увечері в Лебіґровій винарні Фльоран розповідав за наступну війну, як за свято, на яке зберуться всі чесні люди. Та коли захоплений Ґавар починав при цьому грати своїм револьвером, Шарве відпускав їдкі жарти, посміювався, знизував плечима.
Його суперник був головою змови — і це обходило вчителя, збридило йому політику. Раз увечері, прийшовши раніш, ніж звичайно, і заставши самих тільки Льоґра з Лебіґром, він, нарешті, полегшив свою душу.
— Хлопець нічогісінько не розуміє в політиці, — казав Шарве. — Він здатний тільки на вчителя краснопису в дівочій школі… Це було б справжнє нещастя, якби він здійснив свій плян, бо ті його соціяльні химери нав'язали б нам на шию прокляте робітництво. Ось такі люди і псують усю справу. Не треба нам м'якосердих рюмал, гуманних поетів, легкодухих, що обіймаються після першого штовханця… Проте, він своєї мети не досягне! Його заарештують, та й буде по всьому.
Льоґр із Лебіґром і оком не моргнули. Вони слухали далі, що казатиме Шарве.
— Та його б давно заарештували, — провадив далі той, — якби він справді був такий небезпечний, як каже на себе. Знаєте, коли він починає величатися тою втечею з Каєни… Аж дивитися шкода! Кажу вам, поліція від першого дня знала, що він повернувся до Парижу. А як дала йому спокій, то тому, що сміється з нього.
Льоґр злегка здригнувся.
— От за мною вже п'ятнадцять років шпигунять, — почав знову гебертист, трохи пишаючись. — Проте, я ж не кричу за це по всіх вулицях… Щодо мене, то я не маю жодної охоти втручатися в його нерозумні витівки. Що я, справді, дурень чи що, чого мені свою голову підставляти?!. Може за ним слідом ходить з півдесятка шпигунів і візьмуть його за боже пошиття, тільки префектура закомандує.
