Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/274

Ця сторінка вичитана

старі сурдути, книжки та папери. Лебіґр, господар винарні, припускав це заборче користування, він навіть виніс один стіл і поставив замість нього м'яку канапку, щоб інспектор міг там поспати. Коли Фльоранові робилося ніяково, господар просив його почувати себе, як удома, і казав, що все своє помешкання віддає до його послуг. Льоґр також виявляв велику приязнь до Фльорана. Він зробився його помічником і завжди балакав із ним про «справи», складаючи йому звіт про вжиті заходи, сповіщаючи ймення нових учасників змови. Він узяв на себе ролю організатора. Льоґрові доручили зводити людей для переговорів, поділяти Париж на відділи, плести кожне вічко цієї сітки, що у слушний час мала обплутати Париж. Фльоран залишався головою, душею змови.

Проте, горбун наче знемагав, не досягаючи певних наслідків; хоч він і присягався, що у кожнім кварталі знає по дві, по три купки певних людей, таких самих, як та компанія, що збиралась у Лебіґра, проте, досі він не подав жодних відомостей, називаючи прізвища тільки на словах і розповідаючи за величезні прохідки, які він мусів робити по цілому Парижу серед народнього ентузіязму. Найпевніш Льоґр казав про знаки уваги до себе. Один чолов'яга, з яким він на «ти», потиснув йому руку, кажучи: «звіртесь на мене». У Ґро-Каю один високий хлопець, що з нього буде чудовий командир відділу, аж скрутив йому плече від щирости. На вулиці Попенкур цілий натовп робітників обіймав його. Льоґр запевняв, що в один день може зібрати до ста тисяч однодумців. Коли він приходив із змореним виглядом і впадав на канапку в кабінеті, розповідаючи неймовірні пригоди, Фльоран робив нотатки й казав горбаневі, що той відповідає за здійснення своїх обіцянок. Незабаром у Фльорановій записній книжці змова почала жити; нотатки на письмі перетворились на дійсність, на безсуперечні дані, на яких будувався цілий плян. Треба тільки було вичекати слушного часу. Льоґр, із своєю рвачкою жестикуляцією, запевняв, що все піде, як по маслу.

У цей період часу Фльоран був щасливий. Він наче не торкався землі, літав на крилах могутньої думки від-