говорив півсловами, робив натяки, грав комедію, як людина, що дуже рада з можливости вдати, наче їй страшно. Револьвер надавав йому великої ваги, остаточно зараховував його до людей небезпечних. Іноді у своїй крамничці він згоджувався виймати його зовсім із кешені й показував двом-трьом жінкам. При цьому Ґавар казав їм стати навколо, щоб закрити своїми спідницями зброю від вулиці. Тоді він його набивав, крутив на всі боки, намірювався в гусака або індичку, підвішену над прилавком. Баби жахалися, це його дуже тішило. Нарешті, Ґавар їх заспокоював, заявивши, що револьвер не набитий. Проте, він мав патрони в коробочці і відкривав її з безконечною обачністю. Глядачки зважували на руці набої, і тоді тільки небезпечний революціонер ховав свій арсенал. Склавши на грудях руки, він із щасливим виглядом цілими годинами говорив промови до своєї авдиторії.
— Людина тільки тоді справді мужня, коли вона має зброю, — чванився хвалько. — Тепер я сміюсь із шпигунів. У неділю ми з одним приятелем ходили пробувати мій револьвер у полі Сен-Дені. Ви ж розумієте, не можна кому попало показувати, що маєш у себе таку цяцьку… Ох, мої маленькі, ми стріляли в дерево і щораз — паф! — влучали його… Ось побачите, ще ви почуєте за Анатоля.
Анатолем він прозвав свій револьвер. Ґавар досяг того, що за тиждень усенький павільйон був знайомий з револьвером та набоями. Та й приятелювання з Фльораном було підозріле. Ґавар був надто багатий, надто ситий, він не міг збудити такої ненависти, як сухий утікач. Але він утратив пошану поважних людей, а полохливих навіть злякав. Це було йому приємно, він просто не чувся з радощів.
— Дуже необережно носити при собі зброю, — казала мадемуазель Саже, — це йому так не минеться.
В Лебіґровій винарні Ґавар тріюмфував. Фльоран, покинувши обідати в Кеню, майже перейшов жити до кабінету. Він там снідав і обідав, приходив туди, коли хотів, і зачинявся, наче в себе вдома. Втікач тут розташувався, як у власній конторі; в кабінеті валялися його
