— Тільки тобі не доведеться мене бити… Я, повертаючись, кинуся з моста у воду.
Великі сльози котилися їй з очей. Вона втікла до своєї кімнати, голосно грюкнувши дверима. Стара Меґюден не згадувала більше, що хоче виказувати на Фльорана, тільки Мюш розповідав своїй мамі, що бабуся по всіх кутах ринку таємничо шепочеться з Лебіґром.
Суперництво красуні Нормандки з красунею Лізою набуло тоді характеру прихованого та загрозливого. Після обід, коли сіра заслона з рожевими шворками спускалась над вікном ковбасні, Люїза Меґюден кричала, що гладуха боїться, тому й ховається. За вітриною ще була внутрішня штора, і цікава Нормандка була в одчаї, коли її спускали; там був намальований мисливський сніданок на узліссі, де чоловіки в чорних фраках та декольтовані дами їли на жовтій траві червоний пиріг, такий завбільшки, як вони самі. Певна річ, красуня Ліза нічого не боялась. Тільки сонце спускалося нижче, вона підіймала штору і спокійно в'язала, поглядаючи на базарний майдан, обсаджений платанами, де комашилися маленькі свавільники, розриваючи землю під штахетами навколо дерев; на лавах носії палили люльки; на обох кінцях пішоходу два стовпи, барвисті, як арлекінове вбрання, були пообклеювані зеленими, жовтими, червоними та блакитними картами театральних об'яв. Ковбасниці зручно було стежити за рибаскою; вона вдавала, наче дивиться на екіпажі. Іноді Ліза нахилялась, мов би стежила за омнібусом аж до місця його зупинки на майдані перед церквою Сен-Есташ. А справді, то вона просто хотіла краще розглянути Люїзу Меґюден, яка віддячувалася за заслонку тим, що накривала товар і свою голову великими аркушами сірого паперу, кажучи, що хоче закритися від сонця. Та перевага залишалася за красунею Лізою. Вона поводилася цілком спокійно, чекаючи рішучого вдару, тоді, як Нормандка, хоч з усієї сили намагалась поводитися благородно та гідно, завжди кінчала будь-яким надто брутальним нахабством, а потім сама жалувала. Люїзі Меґюден найбільше в світі хотілося вдати цілком
