ности. Далі в неї склався інший плян. Якби вона віддалася за Фльорана, то набила б морду красуні Лізі, коли б та відмовилася спадщину віддати. Ввечері в ліжку вона мріяла з розплющеними очима; їй уявлялося, що вона входить до ковбасні, сідає серед магазину, саме коли там найбільша торгівля, і зчиняє бучу. Нормандка так плекала цю думку, ця перспектива так її спокушала, що вона ладна була віддатись, аби тільки вимагати від Кеню Ґраделевих сорок дві тисячі франків.
Стара Меґюден, у розпачі, що її дочка відмовила Лебіґрові, всюди кричала, що Люїза збожеволіла, що «сухий довгаль», мабуть, причарував її якимсь поганим зіллям. Вчувши, що він був зісланий до Каєни, стара посатаніла, налаяла його арештантом, убивцею, казала, що й не диво, що він так висох від своїх злочинів. Це вона поширювала у кварталі найгіршу версію Фльоранової історії. Та в себе вдома стара тільки буркотіла під ніс і навмисне поспішно зачиняла шухляду комоди, де лежало срібло, тільки Фльоран заходив у кімнату. Одного разу, посварившись із старшою дочкою, вона крикнула:
— Так далі не може тягнутися. Признайся, що той поганець наговорює тобі на матір? Дивись, щоб мені терпець не увірвався, бо я піду й викажу на нього у префектурі, присягаюся днем святим!
— Ви підете на нього виказувати? — запитала Нормандка, вся затремтівши й стиснувши кулаки. — Дивіться, щоб лиха не скоїлось… Ох, коли б ви мені не були матір'ю!..
Клер, що була при цій сварці, засміялась нервовим сміхом, що роздирав її груди. Від якогось часу вона була ще похмуріша, ще химерніша, бліда, з червоними очима.
— Ну, то що ж було б тоді? — запитала вона. — Ти б її набила? А мене б також набила, рідну твою сестру? Знай же, що так воно і буде. Я збудуся його з нашої хати і сама піду до префектури замість мами.
Побачивши, що Нормандка аж душиться від злости й белькоче погрози, дівчина додала:
