ній на грудях; молода, вона стояла перед ним бліда, як віск, із нерухомими очима, із скривленими вустами. А найболячіше було Фльоранові, що він не знає її ймення, що в нього від неї залишилася сама тільки тінь, наче втілена журба. Коли Фльоран мріяв за жінку взагалі, перед ним завсігди вставала вона, як єдина чиста та добра серцем. Часто він ловив себе на химерній думці, наче вона шукала його на тім бульварі, де була забита, і він певний був, що якби вони зустрілися кілька секунд раніш, то вона подарувала б йому ціле життя щастя. І він не хотів іншої жінки, інші для нього не існували. Його голос так тремтів, коли він говорив за неї, що Нормандка інстинктом закоханої жінки все зрозуміла, і в ній прокинулися ревнощі.
— Певна річ! — промовила вона злісно. — Краще вам її більше не бачити. Яка вже тепер, у цю хвилину, з неї красуня!
Фльоран зблід, він жахнувся того образу, що викликала в його уяві Люїза Меґюден. Спогади кохання опинилися в могилі. Він не подарував Нормандці її жорстокости, бо від тієї пори його уява малювала перед ним під чарівним шовковим капелюшком вищирені зуби та порожні очі кістяка. Коли Люїза пробувала дрочити його тою жінкою, «що спала з ним на розі вулиці Вів'єн», він бував жорстокий і переривав її майже по-грубіянському.
Та в його сповіді надто вразило Нормандку те, що вона помилялася: Фльоран ніколи не був у зв'язку з Лізою і, значить, вона зовсім не відбила коханця від своєї суперниці. Це так поменшило її тріюмф, що протягом цілого тижня вона значно менше кохала інспектора. Але її потішила історія зі спадщиною. Красуня Ліза більше не була розпусна, зате вона була злодійка, бо привласнила Фльоранове майно і всіх обманювала своїм лицемірством. Тепер щовечора, доки Мюш виписував у зшитку свій краснопис, розмова переходила на дядькові гроші.
— Ну, чи бачив хто такі дурниці! — реготалася перекупка. — Мабуть, він хотів посолити свої гроші, що поклав їх у кадуб під солоне сало! Вісімдесят п'ять
