як і перше, сиділа ввечері біля лямпи, коли Мюш брав лекцію, і мріяла віддатися за цього хлопця, такого доброго до дітей. Вона й далі продавала б рибу, а Фльоран з часом зайняв би якусь видатну посаду в управі Нового Ринку. Та ця мрія розбивалась об ту пошану, яку мав до неї Мюшів учитель; він чемно вітався з нею, тримався на віддаленні, а їй хотілося сміятися з ним, дати йому себе полоскотати, кохатися так, як вона розуміла кохання. Цей невиразний опір якраз і примушував Люїзу Меґюден мріяти про шлюб; вона уявляла собі насолоду задоволеної честолюбности. Фльоран жив іншим життям, він стояв на вищому соціяльному ступені, і їй хотілося підвищитися до нього. Може, він і задовольнив би її бажання, якби не любив так щиро Мюша; опріч того, йому було бридко мати полюбовницю в цім приміщенні, між матір'ю та сестрою.
Дуже здивована була Нормандка, коли вчула біографію свого милого. Досі втікач ніколи її не розповідав. Та Люїза досягла свого, посварившися з ним. Його надзвичайні пригоди надали ще більше пікантносте її коханню до нього. Він кілька вечорів мусів описувати їй усе, що з ним було. Вона боялася, що поліція нарешті розвідає, де він. Але Фльоран її заспокоював, кажучи, що це було надто давно, і тепер це поліцію не обходить. Колись увечері він розповів їй за молодичку з бульвару Монмартр, за даму в рожевім капелюшку з простріленими грудьми, чия кров пролилась на його руки. Він часто згадував за неї. Її сумний образ стояв перед ним ясними ночами в Ґвіяні; він повернувся до Франції з божевільною мрією колись ясним соняшним днем зустріти її десь на вулиці, хоч і відчував досі мертву вагу її тіла на своїх ногах. Проте, могла ж вона віджити! Іноді, коли Фльоран ходив вулицями, він раптом чув удар у серце, бо йому здавалося, що він пізнав її в юрбі. Серце йому тремтіло, він біг за рожевим капелюшком, або за шаллю, що спускалася з плечей. Заплющивши очі, він бачив, наче невідома йде, наближається до нього; та ось шаль спадала з неї і вона показувала дві червоні плями на хусточці, зав'яза-
