чора між обома братами та красунею Лізою відбуваються жахливі сварки.
Коли ці пльотки дійшли до вух красуні Нормандки, вона, сміючись, знизала плечима:
— Що це ви говорите? Ви зовсім не знаєте Фльорана. Це така мила людина, лагідний, як ягнятко.
Вона відмовила Лебіґрові, що спробував формально запропонувати їй свою руку. Вже місяців зо два Лебіґр щонеділі дарував Меґюденам пляшку лікеру. Його продавниця Роза сама приносила покірно цей подарунок. Вона завжди переказувала Нормандці якийсь комплімент, привітне слово від свого господаря й повторювала це яко мога точніш, видко, не насмілюючись сердитися на таке доручення. Коли Лебіґрові відмовлено, він, щоб показати, наче ані трошки не образився і не втратив надії, другої ж неділі послав Розу до Меґюденів з двома пляшками шампанського та великим букетом. Роза передала все це Люїзі, повторивши дослівно такий мадриґаль:
— Мосьє Лебіґр прохає вас випити це вино за його здоров'я, що дуже постраждало з відомої вам причини. Він сподівається, що ви згодом його вилікуєте, ставши для нього такою самою милою та доброю, як ці квіти…
Нормандку дуже насмішив захоплений вигляд служниці. Вона поцілувала дівчину й розбалакалася з нею за її господаря, кажучи, що чула, наче він дуже вибагливий. Молодиця розпитувала Розу, чи дуже вона кохає мосьє Лебіґра, чи носить він шлейки, та чи хропе вночі. Тоді вона наказала Розі забрати назад і вино, і квіти.
— Передайте мосьє Лебіґрові, щоб він більше не посилав вас… Надто ви лагідні, моя маленька. Мені аж прикро бачити, що ви такі тихенькі, з тими пляшками під пахвою… Та невже ви не годні вашому панові хоч очі видряпати?!
— Та, боженьку, він же мене посилає! — відповіла Роза, виходячи з хати. — А ви даремно його ображаєте… Він дуже показний із себе.
Нормандку скорила ніжна Фльоранова вдача. Вона,
