торбі. Але підійшли інші покупці; всі вони однаковим жестом наближали носи до тарілок. Запах виставлених страв був неприємний: від них дхнуло масним посудом та погано вимитим кухенним столом.
— Зайдіть узавтра до мене, — казала сідуха до старої. — Я вам приховаю чогось смачненького… Сьогодні ввечері в Тюльєрі великий обід.
Мадемуазель Саже обіцялася зайти, та, раптом повернувшись, побачила Ґавара. Той усе чув і дивився на неї. Вона спалахнула, підняла свої костисті плечі й пішла, вдаючи, що не пізнає його. Проте, він цілу хвилину йшов за нею слідком, знизуючи плечима та буркочучи, що його більше не дивує злість цієї пекучої кропиви, «відколи він довідався, що вона отруюється тим паскудством, на яке ригали в Тюльєрі».
Другого ж дня по базарі пішли якісь чутки. Мадам Лекер і Сар'єта всіма богами присягалися, що вони не пустили й пари з вуст. У цих обставинах мадемуазель Саже виявила велику спритність: вона мовчала, залишаючи тітці з небогою поширювати Фльоранову історію. Спочатку це був скорочений переказ, короткі слова передавались пошепки; потому виникли різні версії, епізоди розросталися, склалася леґенда, де Фльоран відігравав ролю опудала. Він забив десятьох жандарів на барикаді вулиці Ґренета й повернувся з каторги на розбійницькому кораблі; ті розбійники вбивали всіх, хто їм попадався на морі. Як він приїхав, то його бачили вночі з непевними людьми, і він серед тих людей був за командира. Тут фантазія базарних плетух розгулялася на волі, створюючи найдраматичніші пригоди: банди контрабандистів у центрі Парижу, або велике товариство, що централізувало грабунки, які відбувались на базарі. Кеню-Ґраделів дуже жалували і в той же час злісно натякали на спадщину. Ця спадщина всіх підбурювала. Загальна думка була така, що Фльоран повернувся з метою дістати свою частку грошей. А що тяжко було довести, чи поділено спадщину, то вигадали, начебто зісланець тільки вичікував слушного часу, щоб усе забрати собі. Ось побачите, що колись Кеню-Ґраделі будуть забиті. Розповідали, наче щове-
