— Дуже вам вдячна, — казала господиня цих сирів. — Чуєте, коли б я забагатіла, я б вам віддячилася.
Проте, стара не йшла. Вона взяла до рук плесканку свіжого сиру, покрутила його і поклала назад на мармуровий стіл, питаючи, що він коштує.
— Для мене? — посміхаючись, додала стара пащекуха.
— Для вас — нічого, — відповіла мадам Лекер. — Я вам його дарую.
І вона повторила:
— От якби я була багата!..
Тоді мадемуазель Саже сказала, що колись воно так і буде. Плесканка сиру зникла в неї в торбі. Мадам Лекер знову пішла в льох, а стара дівуля випроводила Сар'єту аж до її крамниці. Там вони ще побалакали за мосьє Жюля. Садовина віяла свіжими пахощами весни.
— Ну, тут у вас краще пахне, як у вашої тітки; там мене аж нудило. Як це вона може жити в такому смороді? Тут, принаймні, гарно та приємно. Тому й ви вся така рожевенька!
Сар'єта сміялась. Вона любила компліменти. Потім вона продала якійсь дамі фунт мірабелі, примовляючи, що ця мірабель — чистий цукор.
— Я б також купила мірабелі, — прошепотіла мадемуазель Саже, як покупниця відійшла, — але мені так трошки треба… Знаєте, я сама одна…
— Так візьміть жменю, — крикнула гарненька чорнявка. — Я від того не збіднію. Та, будь ласка, як побачите Жюля, пошліть його до мене. Мабуть, він курить циґару на першій лавочці, у великім переході, праворуч.
Мадемуазель Саже розчепірила пальці, щоб захопити більше мірабелей, які приєднала до плесканки сиру в торбі. Вона зробила вигляд, наче хоче вийти з Нового Ринку, але в дійсності обійшла його навкруги одною з критих вулиць, ідучи поволі й міркуючи, що мірабелі та сир — це, власне кажучи, не поганий обід. Стара щоранку обходила ввесь базар і наповнювала свою торбу дарунками перекупок, яких вона засипала
