кою, цим золотом, що тепер стояло в неї перед очима, її аж корчило від завидків. Нарешті вона піднесла свої худі руки з ґудзуватими пальцями, з рештками масла на нігтях і тільки годна була промимрити, смертельно нудьгуючи:
— Ні, краще й не думати; це надто боляче!
— Гей, та ж капітал вам би залишився, якби сталось якесь лихо! — зауважила мадемуазель Саже. — Я на вашім місці пильнувала б своїх інтересів… Розумієте? Цей же револьвер не віщує нічого доброго. Мосьє Ґавара збивають з пантелику. Все це погано скінчиться.
Вони знову вернулися до Фльорана й почали розривати його на шматки з подвійною люттю. Далі куми почали вираховувати, до чого можуть призвести його з Ґаваром ці огидні витівки. Напевне, дуже далеко, як люди довідаються. Тут приятельки заприсягнулися, що кожна з них не пустить ані пари з вуст, дарма, що поганий Фльоран не заслуговував на жодне милосердя. Треба вигородити гідного мосьє Ґавара, хоч би тут що, бо інакше йому може бути дуже скрутно. Жінки встали; мадемуазель Саже зібралася йти.
— А якби сталось якесь лихо? — запитала мадам Лекер. — Як ви думаєте, на мадам Леонс можна звіритися? Адже ключі від шафи, мабуть, у неї?
— Ну, цього вже я не можу вам сказати, — відповіла стара. — Я її маю за жінку дуже чесну, та хто його знає, бувають обставини… Одне слово, я вас попередила, а далі вже ваша в тім голова.
Три плетухи стояли, прощаючись серед гострих запахів сиру. На цю годину всі сири подали свій голос. То була какофонія смердючих подихів, починаючи від м'якої ваги варених сирів, ґрюєра та голяндського, і кінчаючи арсеніковою їдкістю оліве. Тут чути було сопіння кантала, честера, козячого сиру, що нагадували широкі басові співи, на яких рвачкими нотами виділялися тонкі несподівані цівки невшателя, труа та мондора. Цей сморід розходився, запахи підтримували одне одного, вже не можна було відрізнити духу окремого сиру, паморочилося в голові, нудило, перехоплювало подих. І здавалося, що це брудні слова плетух отруювали повітря.
