Кльод із Фльораном повернули назад, блукаючи без мети, зупиняючись серед квіток. Вони з цікавістю постояли перед жінками, що продавали пучки папороті та виноградного листя, акуратно складені й зв'язані по 25 штук. Далі, нові приятелі повернули в кінець критої вулиці, майже безлюдної, де їхні кроки голосно лунали наче під церковним склепінням. Тут вони знайшли запряженого у візочок, завбільшки, як тачка, малесенького ослючка; він, мабуть, знудився і, побачивши їх, почав кричати так голосно та довго, що велетенська покрівля Нового Ринку затремтіла. Йому відповіло іржання коней; зчинилося гупотіння, цілий переполох, що страшенно розрісся, перекотився через цілу будівлю й завмер у далечині.
Тим часом на вулиці Берже в комісіонерських крамницях, відчинених навстіж і нічим не прикрашених, в яскравім світлі газу, видко було купи кошиків із садовиною між трьома брудними стінами, де оливцем були виписані цілі стовпці цифр. Зупинившись тут, хлопці побачили гарно вбрану жінку, що з виглядом приємної втоми відкинулася в куточок фіякру, який помаленьку пробирався в тісноті запрудженої возами шоси.
— Ось Сандрільйона повертається додому без черевичка, — сказав, посміхаючись, Кльод.
Тепер вони балакали між собою, повернувшись лицем до Ринку. Кльод, заклавши руки в кешені й насвистуючи, оповідав, як він любить цей достаток їжі, що привозиться щоранку в самий центр Парижу. Буває часом, що він цілими ночами ходить по пішоходах, мріючи про колосальну натюр-морт, про надзвичайні картини. Він навіть був почав писати одну таку й присилував позувати собі свого приятеля Маржолена та босячку Кадіну. Тільки це важко, це надто гарно: вся ця чортова городина, і овочі, і риба, і м'ясо! Фльоран слухав запалену промову митця, і йому живіт підводило. Видко, в цю хвилину Кльод навіть і думки не мав про те, що всі ці чудові речі можна їсти. Він їх любив за самий тільки кольорит. Раптом він замовк, звичним рухом стягнув довгий червоний пояс, що носив під своїм зеленкуватим пальтом, і промовив з хитрим виглядом:
