скрикнула вона, подумавши, що їй не вірять. — Він щодня возиться в спідницях сестричок Меґюден… Та, проте, нам це байдуже. Хай собі живе з ким хоче, правда? Ми жінки чесні, нас це не торкається. А як ховається від людей цей паскудник!
— Та що й казати, — підтримали куми, — справжній злодій!
Проте, справа набувала трагічного звороту: плетухи потішали себе, що хоч тепер і немає більше зачіпки Лізу гудити, так зате можна сподіватися жахливих пригод з Фльораном. Видко, він мав поганий намір; такі люди, як він, повертаються із заслання тільки на те, щоб таємно підготовити переворот; така людина не могла стати до Ринку на службу без якогось злочинного заміру. Тут пішли найпотворніші припущення. Тітка з небогою заявили, що вони повісять іще по другій колодці біля своїх комор; Сар'єта навіть пригадала, що на цім тижні в неї вкрали кошик персиків. Та мадемуазель Саже остаточно перелякала їх, зауваживши, що «червоні» роблять не так: їм кошик персиків, як собаці муха; вони збираються бандами по двісті-триста чоловіка, щоб усіх перебити, а там уже спокійно грабувати.
— Це в них називається політикою, — казала вона з важністю досвідченої людини.
Мадам Лекер мало не зомліла; їй уже ввижалася пожежа на Ринку, що має бути в ту ніч, коли Фльоран з іншими змовцями залізе до льохів, щоб звідтіля кинутись на Париж.
— Гей, я згадала, тут же ще справа йде за спадщину старого Ґраделя, — раптом кинулася Саже. — Ну-ну, цим Кеню тепер не з медом!
Вона зовсім розквітла; пльотки перейшли на інший шлях, жінки напалися на подружжя Кеню. Тоді Саже розповіла за гроші, що знайшла Ліза в кадубі, де солили сало; цю подію вона знала до найменшої дрібниці. Саже називала навіть цифру: вісімдесят п'ять тисяч франків, дарма що Ліза та її чоловік не могли пригадати, щоб хоч одній живій душі за це слово сказали. Певна річ, Кеню, видко, не видали «сухому довгалеві» його частки, бо він був би краще вдягнений. Може він
