мене слухайте! Я добре пам'ятала, що десь бачила перше цього сухого довгаля.
Вона розповіла їм Фльоранову історію. Тепер вона пригадала невиразні чутки, що чула колись за якогось небожа дядька Ґраделя, що його заслали в Каєну, бо він забив на барикаді шістьох жандарів; мадемуазель Саже навіть колись бачила його на вулиці Пірует. Це таки був він! Тепер його видавали за кузена. І вона почала гірко нарікати, що втрачає пам'ять, що вже їй кінець, бо скоро вона нічого не знатиме. Вона так журилася цією втратою, наче вчений, що йому б несподівано вітер забрав усі помітки, зібрані протягом цілого життя роботи.
— Шістьох жандарів! — із захопленням прошепотіла Сар'єта. — Ну й сила ж у чоловіка!
— Та він іще й не те робив, — додала мадемуазель Саже, — я б не радила вам перестріти його опівночі.
— Ах, мерзотник! — промурмотіла перелякана мадам Лекер.
Скісне соняшне проміння проходило до павільйону. Сири почали ще дужче дхнути. В цю хвилину переважав сморід мароля; він пускав сильні потоки запахів, смердів, як перепріла солома в хліві, перебиваючи нудкий дух масла. Далі вітер наче змінився; до трьох жінок почали допливати зідхання лімбурзького сиру, кислі та гіркі, наче зідхання в годину смерти.
— Тоді, — зауважила мадам Лекер, — значить, Фльоран дівер гладкої Лізи, значить він не спить з…
Усі вони оторопіло зглянулися, вражені цим новим боком справи. Їм прикро було відмовитися від своєї попередньої версії. Та стара дівуля наважилася, знизуючи плечима:
— Одне другому не перешкоджає… Хоч правду кажучи, то мені самій здається, що це вже надто… А, проте, я не присяглася б, що воно не так.
— А надто, — додала Сар'єта, — що це давно було. Не може ж він тепер плутатися з нею, бо ви ж його бачили з обома Меґюден.
Мадемуазель Саже це обійшло:
— Авжеж бачила, як вас, моя кралечко, бачу! —
