її шия надавали овочам закохане життя, це саєтове тепло жіночого тіла. Поруч із нею, в сусіднім рундуку, стара перекупка, огидна п'яниця, виставляла самі тільки поморщені яблука, грушки, обвислі, мов порожні груди, абрикоси трупного кольору, огидно-жовті, як старі ворожки. Та молоденька Сар'єта свою виставку перетворювала на саму безмежну насолоду голого тіла. Це її вуста поклали тут одну по одній добірні вишні, мов рум'яні поцілунки. Це із свого корсажу повиймала вона шовкові персики. Вона поділилась із сливками своїм найніжнішим тілом — з підборіддя, з куточків вуст, з висків. Вона перелила трохи своєї червоної крови в жилки червоних порічок. Це палка вдача красуні дала змогу дозріти й налитися плодам землі, всім цим зернам, чиє кохання закінчувалось на листвянім ліжку в моховім алькові маленьких кошиків. Аромат алеї квіток позаду її крамниці здавався надто солодким після духу життя, що виходив із цих надпочатих лозових кошиків та з її недбалої одежі.
У той день Сар'єта зовсім сп'яніла від свіжої мірабелі, що її навезли повний базар. Вона відразу побачила, що мадемуазель Саже має якусь велику новину, і хотіла, щоб стара розбалакалась. Але плетуха відповіла, тупцюючи на однім місці з нетерплячки:
— Ні, ні, не маю часу… Я біжу до мадам Лекер. Ох, що я розвідала!.. Як хочете, ходімо.
А справді вона на те тільки й зайшла до овочевого павільйону, щоб виманити Сар'єту. Молодиця піддалась на спокусу. Мосьє Жюль був також тут і гойдався на перекинутім стільці, свіжий та виголений, як херувимчик.
— Допильнуй хвилинку рундук, — сказала вона йому. — Гаразд? Я зараз повернусь.
Та він устав і гукнув їй наздогін своїм басом, коли вона вже завертала за ріг:
— Е, ні, Лізето! Ти ж знаєш, я йду… Жодної охоти не маю чекати на тебе цілу годину, як той раз!.. І від твоїх сливок мені голова болить.
І він спокійнісінько пішов собі, заклавши руки в кешені. Крамничка залишилась без догляду. Мадемуазель
