вишня нагадувала звичайне тіло, зім'яте поцілунками. Черешні з білими та рожевими цяточками наче сміялися веселим задирчастим сміхом. Яблука, грушки були нагромаджені, мов архітектурна будівля; вони утворювали піраміди, червоніли, наче ледве зформовані груди, золотилися, як плечі та клуби; це було ціле голе тіло, що соромливо ховалось під листям папороті. Цей овоч мав різну шкірку. Дрібненькі червоні яблучка лежали як немовлята в колисці; рамбурґи розплилися, кальвілі вбралися в білі сукні, кривава канада, каштанові яблучка темнозеленого кольору, русяві ранети з дрібним темним ластовинням. Далі йшли різні сорти грушок: блянкети, англійські, сіре масло, месир-жани, дюшеси, присадкуваті, довгасті з лебединими шиями або апоплектичними плечима, жовті й зелені животики, де-не-де поцятковані карміном. Поруч із ними прозорі сливки виставляли недокрівну ніжність незайманих дівчат; ренкльоди й панська сливка біліли помаранчевим цвітом; мірабелі нагадували золоте намисто, що полежало в одній коробочці з ванілею. А суниці пахли свіжими пахощами, ароматом молодощів, надто дрібні, лісові — вони ще духовитіші від великих садових, що відгонять нудотою штучного зрошення. Малина додавала свої пахощі до цього чистого духу; червоні та чорні порічки й лісові горішки задерикувато сміялися, тоді як тяжкі ґрона винограду, повні п'янкого трунку, мліли в лозовім кошику, аж переважувалися через край своїми ягідками, пожовклими від надто палких пестощів сонця.
Сар'єта була тут, як в овочевім садку, з його п'янкими пахощами. Дешева садовина, звичайні вишні, сливки та суниці — були навалені перед нею у плескаті кошики, вистелені папером. Вони душилися, мастили прилавок соком, п'янким соком, що випаровував у таку спеку. У жвавої молодички в липні також голова паморочилась, а надто в спеку після обід, коли дині оточували її сильними пижмовими випарами. Вона від цього п'яніла, все більше відкриваючи тіло під шийною хусточкою; ледве дозріла і свіжа, як весна, вона вабила й заохочувала до крадіжки. Це сама Сар'єта, її руки,
