В її пам'яті не було більше пропусків, вона могла розповісти історію кожної вулиці, перебравши по одній усі крамниці. Стара легенько зідхала, мліючи від насолоди, як заходила до павільйону садовини:
— А, мадемуазель Саже! — скрикнула Сар'єта із свого рундука. — Чого це ви смієтеся самі до себе? Може, дістали головний виграш у льотереї?
— Ні, ні… Ох, голубко, якби ви знали!..
Сар'єта була чарівна серед своєї садовини, як тільки може бути чарівна недбало вдягнена молоденька красуня. Кучеряве волосся спускалося їй на чоло, мов виноградний вінок. Голі руки, гола шия, все, що вона показувала голого та рожевого, було свіже, мов вишні та персики. Пустуха повісила собі на вуха шпанські вишні, і ці чорні вишні підстрибували на її щічках, коли вона аж перехилялася від дзвінкого сміху. Вона реготалася з того, що їла порічки, просто припавши до ягід, і замастила ними не самі лише вуста, але й підборіддя та ніс; вуста ж її були червонісінькі, вогкі від соку порічок, мов нафарбовані та напахані якимись рум'янами гарему. Сливковий дух здіймався від Сар'єтиних спідниць, а від недбало пов'язаної шийної хусточки пахло суницями.
У тіснім рундуку навколо неї були навалені кучугури садовини. Ззаду, на полицях, лавами лежали дині: бородавчаті канталупки, городні дині з сірим гіпюром, «кюдесенж» з голими шишками. На виставці найкраща садовина, гарно викладена в кошиках, нагадувала круглість повного обличчя, личка гарненьких діточок, що ховаються за заслонкою з листя. А надто спокусливі були персики, монтрейлі, з рум'яною, тонкою та ясною шкуринкою, наче північні дівчата, і південні персики — жовті, засмалені на сонці, мов смугляві дочки Провансу. Абрикоси лежали на мохові. Вони віддавали блиском бурштину, гарячими тонами соняшного заходу, що золотить шию чорнявої жінки в тім місці, де кучерявиться дрібненьке волоссячко. Вишні добірні, всі як одна, нагадували вузькі вуста китаянок, розтулені в усмішці; монморансі скидалися на вуста ситої жінки; англійські вишні були довгасті та поважні; шпанська
