Тоді Саже спокійнісінько дала їй виплакатись, перечікуючи, доки дитина заспокоїться. Бідна дівчинка змерзла і тремтіла в мокрих спідничках та панчішках; витираючи сльози кулачками, вона розвезла болото по всім обличчі, аж до самих вух. Коли вона трохи заспокоїлася, стара заговорила солодким голосом:
— Твоя мама добра, правда? І любить свою доню?
— Так, так, — відповідала хлипаючи Поліна.
— А тато також добрий, він тебе не б'є, з мамою не свариться? Про що вони говорять увечері, як спати лягають?
— Ой, не знаю. Я у своїм ліжку гріюся.
— А за свого кузена Фльорана вони не балакають?
— Не знаю.
Мадемуазель Саже зробила суворе лице і вдала, наче хоче встати й піти.
— Ти брешеш і більше нічого… А ти ж знаєш, не можна брехати!.. Як ти брехатимеш, я тебе тут покину, і Мюш тебе щипатиме.
Мюш тим часом походжав коло лави. Тут він став до розмови, зауваживши своїм рішучим тоном маленького чоловіка:
— Та вона ще дурна, не розуміє… Ось я, то добре зрозумів, як мій добрий приятель Фльоран учора напік раків, коли мама йому сказала жартома, що він може її поцілувати, якщо йому цього хочеться.
Поліна налякавшися, що її покинуть, знову заревла на ввесь голос.
— Мовчи, мовчи, погань! — шипіла мадемуазель Саже, штовхаючи дівчинку. — Та я не піду, я тобі ячмінного цукру куплю, чуєш? Цукерочка! То ти не любиш кузена Фльорана?
— Ні, мама каже, що він непорядний.
— Бачиш, значить, мама таки щось сказала?
— Один раз, як увечері в мене в ліжку був Мутон, я спала з Мутоном… вона татові казала: «твій брат на те з каторги втік, щоб нас усіх із ним разом туди назад заслали».
Мадемуазель Саже тихенько скрикнула. Вона скочила з лави і вся затремтіла, мов ясна блискавиця засві-
