Поліна запишалася, кажучи, що хрестик її власний. Мюш тим часом непомітно довів її до рогу вулиці Пірует; він мацав її спідничку і висловлював подив, що вона так стремить; його похвала була малій безмежно приємна. Відколи вона вийшла на пішохід показати своє вбрання, ніхто не звертав на неї уваги, і це було їй прикро. Проте, не вважаючи на Мюшеві компліменти, мала не хотіла сходити з пішоходу.
— Ач, яка финдюрка! — скрикнув він, повертаючись до звичайної манери. — Як дам тобі, так і перекинешся в болото, мадам Фуфу!
Поліна образилась. Мюш узяв її за ручку, зрозумівши свою помилку, і знову почав підлабузнюватись. Він поспішно шукав чогось у своїх кешенях, нарешті сказав:
— А я маю су.
Маленька Кеню, побачивши гроші, заспокоїлась. Мюш тримав перед її очима в пальцях мідяк, і вона пішла за цим су, навіть не помітивши, що з пішоходу вже зійшла на брук. Справді, малому Мюшеві щастило.
— Чого тобі хочеться? — запитав він.
Вона не хутко відповіла, бо сама не знала; надто вже багато було в неї улюблених ласощів. Він почав нагадувати їй силу різних смачних речей: солодкий корінь, патоку, медівники, цукрову пудру. З приводу останньої мала серйозно замислилася: в цукрову пудру можна стромляти пальця, а потому облизувати його; це, ой, як смачно! Обличчя крихітки надзвичайно споважніло. Нарешті вона вибрала:
— Ні, я люблю пакетики.
Тут він її узяв за ручку й повів без жодного опору. Вони перейшли вулицю Рамбюто, пішли широким пішоходом центрального Нового Ринку й подалися на ріжок до бакалійника, що його крамничка вславилася пакетиками. Пакетики — це тонкі паперові трубочки, куди бакалійники насипають уламки цукерків, кришки від цукрованих каштанів, підозрілі поденки скляних ваз із лакітками. Мюш поводився, як ґречний кавалер; він запропонував Поліні самій вибрати пакетик із синьої бібули і, не взявши його з її рук, заплатив бакалійни-
