і допізна засиджувався в Лебіґра, або в Меґюденїв; повернувшись до себе, він ще не лягав спати, а сідав писати, готуючи плян того славнозвісного повстання. Потрохи він виробив цілий проєкт організації. Він поділив Париж на двадцять відділів, кожен із шефом на чолі; ті двадцять шефів мали бути за генералів, кожен із них мав під своєю командою двадцять поручників, що командували двадцятьма сотнями однодумців. Шефи частин мали щотижня сходитись на нараду, щораз в іншім місці; проте, для більшої безпеки однодумці знали тільки ймення командира своєї сотні, а той, своєю чергою, знав тільки начальника свого відділу. Опріч того, Фльоран уважав за корисне, щоб усі ці сотні гадали, наче на їхнім обов'язку лежать різні вигадані призначення; це робилося для того, щоб краще збити з пантелику поліцію. Рушити в діло ці заготовлені сили було б зовсім легко. Тільки треба було вичекати, доки зформуються кадри, а тоді використати момент першого політичного заколоту. В розпорядженні змовників спочатку буде лише декілька мисливських рушниць, тому насамперед треба буде захопити вартових, обеззброїти пожежників, поліцію та кадрових салдатів. Слід уникати збройної сутички, а впливати на цих людей словом, пропонуючи їм іти разом з народом. Опісля цього повстанці мали податися просто до Законодавчого Корпусу, щоб звідтіля йти до міської ратуші. Цей плян, до якого Фльоран щовечора повертавсь, як до сценарія драми, що полегшувала його нервове збудження, був написаний на аркушиках паперу з поправками, які доводили, що автор іще йшов напомацки; поправки давали змогу простежити повільний розвиток його дитячої й разом із тим ученої вигадки. Коли Ліза перечитала знайдені нотатки, не зрозумівши їх як слід, вона затремтіла вся і не насмілювалася торкнутися цього паперу, боячись, що він, як набита вогнепальна зброя, вибухне в її руках.
А найгірше налякала ковбасницю остання замітка. Тут на обривочку паперу Фльоран намалював форму зовнішніх ознак, якими мають різнитися шефи відділів та їхні помічники; поруч із ними були вміщені сотенні
