в великим тактом обмірковував моральні утруднення, радив ковбасниці комісіонерів, умів відповідати на різноманітні складні питання — і робив це дуже просто, не притягаючи сюди господа-бога, не силкуючись використати ці розмови ані для себе, ані для релігії. Слово подяки, приємна усмішка — більшої нагороди він не бажав. Здавалося, він дуже радий був стати в послузі вродливій мадам Кеню, за яку його економка часто з пошаною згадувала, як за особу дуже шановану в усім кварталі.
Сьогодні їхня нарада була надто делікатна. Лізі хотілося встановити, як їй поводитись із своїм діверем, чи має вона право стежити за ним, не дати йому соромом покрити саму Лізу, її чоловіка та їхню дочку? І що їй робити, як настане видима небезпека? Вона не ставила питань руба і викладала їх у так ретельно обміркованих виразах, що абат міг обговорювати з нею цю проблему, не торкаючись осіб. Він наводив чимало протилежних арґументів, а взагалі вважав, що справедлива душа має право, ба навіть обов'язок, опиратися лихові, добираючи потрібних заходів, щоб сприяти пануванню добра.
— От так я думаю, дорога моя добродійко, — сказав нарешті абат. — Та вся суть у засобах. Засіб — це згубні сіті, де заплутуються люди звичайні… Та я знаю ваше бездоганне сумління. Зважте кожен свій вчинок і, як унутрішній голос його не засуджує, чиніть сміливо… Люди чесної вдачі мають чудесну благодать — вносити свою чесноту в усе, чого торкнуться.
І, міняючи тон, абат казав далі:
— Привітайте, будь ласка, від мене мосьє Кеню. Я цими днями зайду до вас поцілувати мою добру Поліночку. Бувайте здорові, дорога моя добродійко, я завжди готовий на послуги.
Він повернувся до ризниці. Ліза, виходячи, зазирнула з цікавістю туди, де нещодавно бачила молитву Клер. Та Клер уже повернулася до своїх коропів і угрів; у каплиці діви Марії запанувала цілковита темрява, тільки манячили стільці, поперевертані та перекинуті в побожнім захваті жінок, що ставали там навколішки.
