фіялкових убраннях, що ясніли на шибках вікон. А оддалік увесь час гудів Новий Ринок.
Ліза вже хотіла вийти з каплиці, коли туди увійшла Клер, молодша із сестер Меґюден, що продавала річну рибу. Дівчина засвітила свічку, поставила її перед образом. Потому вона впала навколішки за колоною і припала до кам'яної підлоги. Клер була така бліда під своїм скудовченим ясним волоссям, наче мертва. Вона гадала, що тут її ніхто не побачить, і вдавалася в тугу, розливаючися гіркими сльозами в гарячій молитві, згинаючись, наче її вітер хилив, прагнучи кудись усією душею, з пориванням жінки, що віддає всю свою істоту. Красуня Ліза здивувалася, бо Меґюдени ніколи не були дуже побожні, а надто Клер; вона часом таке казала на релігію і попів, що ковбасниці волосся на голові ворушилося.
— Що це її так обійшло? — думала мадам Кеню, знов повертаючись до каплиці св. Аґнеси. — Мабуть, паскуда, когось отруїла!
Абат Рустан нарешті вийшов із сповідальні; то був чоловік років щось із сорок; його гарне лице добродушно посміхалось. Побачивши мадам Кеню, він потиснув її руки, назвав її «дорога моя добродійко» і повів до ризниці. Там він зняв із себе стихар, примовляючи, що зараз буде до її послуг. Вони вийшли, він у сутані, з одкритою головою, вона закутана своєю ковровою шаллю, і почали походжати вздовж бічних каплиць від вулиці Дю-Жур. Абат із Лізою балакали стиха. Сонце догоряло на кольорових шибках, у церкві сутеніло, кроки останніх богомільників тихо шаруділи по кам'яних плитах.
Вона почала викладати абатові Рустану свої сумніви. Ніколи між ними не заходило мови за релігію. Вона не сповідалась, а просто в складних випадках радилася з ним, як з людиною неязикатою та розсудливою. Вона часом казала, що волить порадитися з абатом, ніж з непевними адвокатами, що скидаються на арештантів. Абат був до неї безмірно ґречний; він для мадам Кеню вишукував довідки у великих томах збірника законів, давав їй вказівки, куди краще вмістити свої гроші,
