милим апетитом молодих літ… Треба зауважити, що Гладкий, коли він іще не постарівся, чарівна істота… А ось Лебіґр — це вже справжній Гладкий, правда? Щодо ваших політичних друзів, то здебільша це Худі: Шарве, Клеманс, Льоґр, Лякайль. Я роблю виняток тільки для того дурного Олександра та цього жахливого Робіна. Ось кого мені дуже тяжко розгризти.
Митець усе говорив у тім же дусі від моста Нейлі до Тріюмфальної арки. Він повертався до сказаного перше, закінчував деякі портрети характерною рисою: Льоґр, на його думку, був Худий, з животом межи плечима, красуня Ліза вся складалася з одного черева, а красуня-Нормандка пішла в груди; мадемуазель Саже, напевно, не використала колись у житті нагоди погладшати, тому вона ненавиділа Гладких і призирливо ставилася до Худих; Ґавар ризикує всім своїм салом і кінчить тим, що помре плескатий, як блощиця.
— Ну, а мадам Франсуа? — запитав Фльоран.
Кльода це запитання дуже збентежило. Він подумав і пробурмотів:
— Мадам Франсуа, мадам Франсуа… Ні, мені не спадало на думку зарахувати її до будь-якої кляси; це гідна жінка, от і все. Вона не належить ні до Гладких, ні до Худих, хай їм біс!
Вони обидва засміялися. Подорожні дійшли до Тріюмфальної арки. Сонце стояло низько на обрії і колосальні тіні обох друзів витягалися двома чорними смугами на білім мармурі монументу, дуже високо, вище великих статуй у групах, мов дві риси, проведені вуглем. Це ще більш насмішило Кльода, він почав махати руками, зігнувся від реготу й нарешті, відходячи, кинув:
— Бачили? Коли сонце сіло, наші голови торкнулись неба.
Та Фльоран уже не сміявся. Париж опанував його знову, — той Париж, якого тепер він так боявся і за яким перше стільки тужив у Каєні. Коли він підійшов до Нового Ринку, присмерк переходив у ніч і стояв задушливий сморід. Фльоран схилив голову, заходячи
