— Якби вас спіткало якесь лихо, то приїздіть сюди.
З чверть години Фльоран ішов мовчки; знов у його душі запанував сум, і він казав собі, що залишає позаду своє здоров'я. Шлях від Курбвуа був укритий білим порохом. Фльоран і Кльод обидва любили далекі прохідки; їхні грубі чоботи голосно віддавались на твердім ґрунті. При кожнім кроці позад їхніх закаблук здіймалися маленькі димки пороху; сонце скісним промінням освітлювало алею збоку; тіні обох перехожих витягалися впоперек шоси такі довгі, що їхні голови заходили до другого краю і лягали на протилежнім пішоході.
Кльод розмахував руками, робив широкі рівні кроки і, посміхаючись, поглядав на дві тіні, втішений, захоплений рівномірним гойданням ходу, яке він ще посилював, розхитуючи плечима. Потім, мов очутившись, митець промовив:
— А чи бачили ви коли «Війну гладких з худими»?
Здивований Фльоран відповів, що ні.
Тоді Кльод із захопленням почав вихваляти цю серію малюнків. Він навів декілька епізодів: гладкі, мало не тріскаючи від жиру, влаштовують величезну учту, а худі, покорчені від голоду, зазирають до них із вулиці, мов завидющі патики. Або інший малюнок: — гладкі сидять за столом, надувши писки, і женуть геть худого, що насмілився залізти межи них, із покірливим виглядом, подібний до скракля серед куль. Кльод Лянтьє вбачав тут цілу світову драму й нарешті сказав, що всі люди поділяються на Худих та Гладких, на дві ворожі купи, і одна купа поїдає другу, випасає собі черево та розкошує.
— Напевно, — додав митець, — Каїн був Гладкий, а Авель — Худий. Починаючи від першого вбивства, ненажерлива жадоба висмоктувала кров із людей поміркованого апетиту… Це вічний бенкет; всі, починаючи від найслабшого до найдужчого, їдять свого сусіду, а їх своєю чергою хтось їсть. Знаєте що, друже, стережіться Гладких!
Він на хвилинку замовк, увесь час стежачи за двома
