стий і в найвищім пункті, задерши голову, можна було побачити низькі казарми Мон-Валерієна. Живопліт відділяв його від чужих ділянок землі. Ці високі стіни глоду замикали обрій високою завісою і з усіх околиць один тільки Мон-Валерієн наче витягався, щоб цікаво заглянути через живопліт у володіння мадам Франсуа. Надзвичайна тиша панувала в околицях. Між чотирма стінами живоплоту майське сонце наче розімлівало від спеки, спускаючись уздовж городу; чути було тільки, як бринять комахи, відчувалася соннота щасливих злогів. Чути було легесеньке потріскування, наче ніжне зідхання, і, здавалося, можна було простежити народження й зріст городини. Квадратові грядки, засаджені шпинатом та кваском, смужки редиски, ріпи, моркви, картоплі та капустяні нивки стелилися рівними скатерками чорноземлі й зеленіли кичками листя. Далі салата, цибуля, прас, селера витягалися рівною лавою, наче цинові москалики, що вишикувалися на столі, а зелений горох та біб уже почали обкручувати своїми тоненькими стеблинками голий ліс тичок, що в червні мав перетворитись на густий гай. Тут не було ані одного бур'янця. Город був подібний до двох рівнобіжних килимів із зеленими визерунками на червонястім тлі, до оксамитових убрусів, які щоранку ретельно чистять щіткою. Смужки кмину сірим окрайком оторочували стежку з обох боків.
Фльоран походжав, дихаючи теплим повітрям, насиченим пахощами кмину. Він був глибоко щасливий цим миром та чистотою землі. Вже більш як рік бачив городину тільки пом'яту від перевозіння хурою, повисмикану напередодні; вона ще точила свою кров. Він радів, знайшовши її в неї вдома, спокійну в чорноземлі, здоровісіньку. Капуста мала широке доброзичливе обличчя, морква тішилася, салата бігла ключем, наче лава безжурних ледарів. І після цього базар, що його Фльоран залишив сьогодні вранці, видався йому великим покладом костей, цариною смерти, де валялися тільки трупи живих істот, смердючим кладовищем, де відбувався процес розкладу. І Фльоран ходив іще повільніш; він спочивав у городі мадам Франсуа від сту-
