гадом. Віз доїздив до Тріюмфальної арки. На цю горбовину з одкритих алей долітали широкі потоки свіжого повітря. Фльоран підвівся й сів, вбираючи в себе ці перші пахощі трави, що віяли від міських шанців. Він повернувся в той бік і не дивився більше на Париж; його вабили здалеку сільські краєвиди. Переїжджаючи вулицю Льонґшан, мадам Франсуа показала йому те місце, де вона його знайшла. Це збудило в ньому безліч думок, і він дивився на городницю, таку здорову та спокійну, що витягала руки, тримаючи віжки. Мадам Франсуа була пов'язана низько хусткою, шкура її запеклася на сонці; вона була краща від Лізи, з тим своїм виглядом простої добрости. Коли вона легенько ляскала язиком, Бальтазар нашорошував вуха й веселіш тюпав бруком.
Як приїхали до Нантеру, віз звернув ліворуч, в'їхав у вузеньку вуличку, посувався далі між кам'яних загород і, нарешті, зупинився в самім кінці тихого завулку. Тут був край світа, як казала городниця. Треба було вивалити капустяне листя. Кльод та Фльоран не хотіли відривати від діла робітника, що садив салату. Взявши вила, вони вдвох почали скидати всю купу на гноярку. Це їм було розвагою. Кльод до гною мав приязнь. Лушпиння з городини, базарне сміття, покидьки, що падали з цього велетенського столу, залишалися живі, поверталися туди, де зросла городина, щоб теплом перегною загрівати нові покоління капусти, ріпи та моркви. Вони знову зростали у відміні гарних плодів і поверталися назад, на торговицю. Париж усе гноїв і все віддавав назад землі, що, не знаючи втоми, заповнювала місця померлих.
— Стривайте, — скрикнув Кльод, востаннє змахуючи вилами. — Ось головка капусти, моя знайома, вона щонайменше вдесяте зростає там у куті, під абрикосовим деревом.
Фльоран щиро сміявся з цього дотепу. Але він споважнів і поволі походжав по городу, доки Кльод робив ескіз стайні, а господиня готувала сніданок. Город мадам Франсуа являв собою довгу смугу землі, переділену посередині вузькою алеєю. Він був трохи згори-
