задоволено посміхалась: вона любила цих двох хлопців і казала, що засмажить їм таку яєшню на салі, якої вони не знайдуть у цім «поганім Парижі». А гості передбачали цілий день волі та мандрівок, день, що тільки починав рожевіти на сході.
Нантер вабив їх здаля, як чиста радість, що чекала їх.
— Хоч добре вам там? — запитала мадам Франсуа, повертаючи на вулицю Пон-Неф.
Кльод присягнувся, що їм на листі м'яко, «мов у ліжку нареченої». Лежучи горілиць, заклавши руки під голови, вони дивилися в бліде небо, де згасали зірки. Проїжджаючи вулицею Ріволі, Кльод та Фльоран мовчали, чекаючи, доки відійдуть назад будинки, і слухаючи, як добряща городниця балакала з Бальтазаром:
— Не поспішай так дуже, старий, не надривайся!.. Нам нема куди квапитися. Доїдемо собі помаленьку…
На Єлісейських полях, де митець бачив по обидва боки тільки темнозелене верховіття дерев з густою масою Тюльєрійського саду на заднім пляні, він раптом мов прокинувсь і почав говорити. Переїжджаючи вулицю Дю-Руль, Кльод побачив бічний портал церкви Сен-Есташа, що виглядає здаля під велетенським накриттям одного з переходів Ринку. Кльод увесь час вертався до цього, бажаючи знайти тут певний символ,
— Який дивний збіг, — казав він, — цей шматок церкви в рямці чавунного просвітку… Одне має вбити друге, залізо має вбити камінь, і вже недовго того чекати… Чи вірите ви, Фльоране, у випадок? Мені уявляється, що не самі тільки практичні міркування призвели до цього ефекту і не випадково розетка церкви опинилася в середині Нового Ринку. Бачите, тут ціле відкриття, це найновіше мистецтво, реалізм, натуралізм, називайте, як хочете, мистецтво, що зросло перед лицем старовинної штуки… Ви моєї думки не поділяєте?
Фльоран мовчав, і митець казав далі.
— Проте, ця церква — покруч: агонія середньовіччя сполучилася тут із дитячим белькотінням Ренесансу… Чи зауважили ви, які тепер нам будують церкви? Вони подібні до чого хочете: це бібліотеки, обсерваторії,
