знеможений відкинув голову. Ноші понесли далі. Кадіна випроводжала їх із кошиком на шиї, в якому на зеленій моховій галявці розквітали букетики фіялок; гарячі сльози маленької продавниці квітів лилися на них, а вона й не помічала, що палить бідні квіти своїм пекучим горем.
Повертаючись до себе в ковбасню, мадам Кеню чула, як Кльод, потискаючи руку Фльоранові, говорив йому стиха:
— Ах, проклятий хлопець! Він мені зіпсував сьогоднішній день… Проте, ми таки веселилися досхочу!
Кльод та Фльоран справді повернулися зморені й щасливі. Вони принесли з собою вільне повітря широких ланів. Того дня ще вдосвіта мадам Франсуа спродала свою городину і вони втрьох пішли на вулицю Монторґейль, до заїзду «Золотий Компас». Тут вони ще в паризьких стінах уже смакували сільську ідилію. Ззаду ресторана «Філіп», що його позолочена дерев'яна різь доходить до першого поверху, є двір, які бувають у сільських фармах, двір чорний та живий, масний від пахощів свіжої соломи та теплого кінського гною; кури зграями порпаються тут у м'якій землі; замшілі дерев'яні будівлі, сходи, галерії, провалені дахи туляться до сусідніх старовинних будинків. У дворі під повіткою з великого ґонту на них очікував запряжений Бальтазар; він спокійно жував свій овес з прив'язаної торби. Добрий кінь підтюпцем спустився вулицею Монторґейль; увесь його вигляд показував, який він задоволений, що так швидко повертається до Нантеру. Та він їхав не впорожні. Городниця склала угоду з компанією, що повинна була прибирати базар; двічі на тиждень мадам Франсуа набирала повний віз листя, вибираючи його великими вилами з купи сміття на майдані. З того листя чудовий гній. В кілька хвилин хура була повна з верхом. Кльод та Фльоран повитягались на цім пишнім зеленім ліжку; мадам Франсуа взяла віжки і Бальтазар рушив своєю неспішною ходою, трохи схиливши голову, бо доводилося везти добру вагу.
Цю подорож вони задумали вже давно. Городниця
