ворушачи паперів. Раптом вона здригнулася від пронизливого співу зяблиці, що сиділа в клітці, освітленій червонастим промінням вечірнього сонця. Ковбасниця поспішила засунути шухляду. Вона відчувала, що хотіла зробити паскудний вчинок.
Доки мадам Кеню замислено стояла під одчиненим вікном, міркуючи, що їй слід порадитися з абатом Рустаном, чоловіком дуже розумним, вона побачила долі, на базарнім майдані натовп, що оточував ноші. Смеркало. Проте, Ліза добре пізнала Кадіну, що плакала, оточена цікавими кумами, та Фльорана з Кльодом Лянтьє в білих від порохів чоботях; вони розмовляли між собою на пішоході. Ковбасниця поквапилася спуститися вниз, здивована, що вони вже повернулись. Ліза тільки встигла сісти на своє звичайне місце за касою, коли до ковбасні увійшла мадемуазель Саже, промовляючи:
— Це поганця Маржолена знайшли в льоху з розбитою головою. Чи не підете, мадам Кеню, глянути на нього?
Ліза перейшла вулицю подивитись на бідного хлопця. Юнак лежав блідісінький, із заплющеними очима. На його русявих кучерях з одного боку скипілася кров. Люди казали, що рана не загрожує його життю і що хлопець сам винен, бо вічно виробляв у підземеллі різні штуки. Гадали, що він хотів, мабуть, перестрибнути через кам'яну лаву — це була його улюблена розривка — і вдарився головою об камінь. Мадемуазель Саже шепотіла, показуючи на Кадіну, що ввесь час плакала:
— Мабуть, ця паскуда трутила його, вони завжди ховаються вдвох по закутках.
Маржолен на свіжім повітрі очутився; він широко розплющив здивовані очі й оглянув присутніх. Побачивши лице Лізи, що нахилилась над ним, бідолаха посміхнувся їй вибачливою, лагідною посмішкою, з виглядом покори. Маржолен наче не пам'ятав, що сталося між ними. Заспокоєна Ліза казала, що його треба тепер однести до лікарні і що вона прийде його відвідати, принесе йому бісквітів та помаранчів. Маржолен
