кажуть, наче курка перекинула її свічку просто в солому.
— Ну, — сказала Ліза, — птахи тут у вас розкошують. Де ж, пак, і в обід і ввечері їм треба люстру світити!
Це його насмішило. Молодиця вийшла з комори, обтираючи ноги й піднявши трохи спідницю, щоб не закаляти подолу. Маржолен загасив свічку й знову зачинив двері на колодку. Раптом Лізі стало страшно опинитися знов у темряві попліч із цим юнаком; вона пішла наперед, щоб він знову не заплутався в її спідницях. Коли він її догнав, красуня промовила:
— Все ж таки я рада, що все це побачила. Під Новим Ринком є речі, про які ми й гадки не маємо… Спасибі тобі!.. Я тепер швидше піду нагору. Не кажи в крамниці, куди я ходила. Як мосьє Ґавар повернеться, перекажи йому, що мені зараз треба з ним поговорити.
— Та він, — відказав Маржолен, — мабуть, біля кам'яних лав, де птахів ріжуть. Як хочете, ходімо, подивимось.
Вона не відповіла, їй спирало дух у цім теплім повітрі, обличчя палало. Вона розчервонілась, а обтягнений корсаж, звичайно такий мертвий, тепер давав ознаки життя. Це хвилювало красуню, вона потерпала, чуючи за собою швидкі кроки Маржолена, що також наче задихався. Вона відступила на бік і пустила його наперед. Село, з його темними вуличками, так само спало. Ліза помітила, що її супутник навмисне пішов дальшою дорогою. Коли вони вийшли до полотна, він сказав, що хотів їй показати ще підземну залізницю. Вони спинилися там на хвилинку, заглядаючи в шпарку між грубих дощок загороди. Маржолен запропонував піти на полотно. Мадам Кеню відмовилася, кажучи, що це зайве, що вона й так добре все розглянула. Повертаючись назад, вони побачили тітку Палет, що стояла перед своєю коморою, розв'язуючи мотуззя на широкому чотирикутному кошику. Чути було, як там б'ються крила та лапи. Коли жінка розв'язала останній ґудз, із кошика раптом повисувалися довгі гусячі шиї й піднесли віко. Розлючені гуси повилітали, витягаючи наперед голови, клацаючи дзьобами, з голосним шипінням. У темряві льоху зчинився великий переполох!
