що надто близько присунулася до нього і поступилася назад. Вона сміялася, кажучи:
— Невже ти думаєш, що я побачу щонебудь у такій темряві?
Він не зараз відповів. Потім пробуркотів, що в коморі завжди є запасна свічка. Проте, юнак довго копався, не знаходячи дірки в колодочці. Допомагаючи йому, Ліза відчула гарячий подих на своїй шиї. Коли він одчинив нарешті двері й засвітив світло, вона помітила, що він труситься, мов у пропасниці.
— Ну, не чудний же хлопець! — скрикнула молодиця. — Чи ж можна так хвилюватися через те тільки, що двері не хотіли відчинятись? Ти справжня панна, дарма, що кулаки маєш здорові!
Ліза увійшла до комори. Ґавар наймав, власне, дві комори, і знявши перегородку, повернув їх на один пташник. На землі у смітті порпалася велика птиця: гуси, індики, качки; вгорі, на трьох полицях, у плескатих дерев'яних клітках сиділи кури та кролі. Залізні ґрати на дверях комори були запорошені й так заплетені павутиною, мов на ній висіли сірі заслони; сеча кроликів проїдала підлогу, пташиний послід білими бризками вкривав усе навкруги. Та Ліза не схотіла зробити прикрість Маржоленові, показавши свою огиду. Вона просунула пальці крізь дерев'яні ґрати і бідкалась над гіркою долею нещасних курей. Їх там було стільки, що вони не мали де стати. Вона погладила качку із зламаною лапкою, що сиділа в куті, а Маржолен тим часом пояснював їй, що цю качку мають зарізати сьогодні ж увечері, щоб вона вночі не здохла.
— Як їх тут годують? — запитала ковбасниця.
Тоді юнак розповів їй, що птиця в темряві не їсть.
Треба світити свічку й чекати, доки все не з'їдять.
— Це цікаво, — розповідав він, — часом я тут цілими годинами свічу вогонь. Треба бачити, як вони кидаються на зерно. А тільки затулиш свічку рукою, всі птахи повитягають шиї вгору й нерухомо зупиняться, мов перед ними сонце зайшло. Тут заборонено залишати вогонь, коли людей немає. Одна перекупка, — знаєте, тітка Палет? — колись мало пожежі не наробила;
