файку. Взагалі, його вже не оточувала м'яка запобігливість та доброзичливість перших часів. Усі сім'яни тільки знизували плечима, наслідуючи прикладові господині; Оґюст з Оґюстіною поверталися спиною до Фльорана, а маленька Поліна, з жорстокістю плеканої дитини, просто у вічі дорікала йому плямами на його одежі та дірами на білизні. Він тепер дуже мучився за столом. Він не наважувався їсти, бо помітив, якими очима дивились на нього мати й дочка, як він собі хліба краяв. Кеню сидів похилий над своєю тарілкою і не насмілювався підвести очей, щоб не втрутитися в усе це. А проте, Фльорана надто мучило, що він не знав, як йому піти від них.
Цілий тиждень він думав, якими словами сказати, що вже не буде вдома обідати, і все не наважувався промовити ці слова.
У Фльорановій вдачі було стільки ніжности, що він не годен був зрозуміти жорстоку дійсність і боявся образити брата та невістку, відмовившись від їхніх харчів. Два місяці минуло, доки він помітив приглушену Лізину ворожість, та й то траплялися хвилини, коли він боявся, чи не помилився, і вважав, що вона дуже добра до нього. Безкористовність його доходила до тої міри, що він забував за власні свої потреби; це вже не було доброчинністю, бо перейшло на ступінь байдужости, цілковитого знищення особи. Навіть почуваючи, що його поволі випихають із хати, Фльоран ніколи не згадав про спадщину дядька Ґраделя, за рахунки, які хотіла йому подати його невістка. Проте, він обміркував докладно надалі свій бюджет: з тих грошей, що мадам Верлак залишала йому з його платні та з тридцяти франків за лекцію, що знайшла йому красуня Нормандка, добрящий інспектор розрахував, що зможе витрачати вісімнадцять су на сніданок і двадцять шість на обід. Цього цілком досить. Нарешті, одного ранку він насмілився: розповів родичам за нову лекцію й сказав, що не зможе через неї бувати в ковбасні на час обіду. Від цієї насилу вигаданої брехні він зчервонів. Фльоран вибачався:
— Ви не гнівайтесь на мене, мій учень тільки в цей
