чується, як танцюристка, а будинки на ній череваті, наче вагітні жінки... Я з цього зробив непоганий офорт! Коли зайдете до мене, я вам його покажу... Це ви туди йдете?
Фльорана потішила новина, що вулиця Пірует є. Він звеселів, але присягався, що не має чого туди йти і що взагалі він нікуди не поспішає. Вся його підозрілість знову повернулась до нього від Кльодових запитань.
— Ну, однаково, ходімо таки на вулицю Пірует. Вночі там, знаєте, такий кольорит!.. Ходім, це ж тут, поблизу.
Фльоран мусів піти з ним. Вони йшли поруч, як два товариші, переступаючи через кошики та городину; на пішоході вулиці Рамбюто лежали великі купи капусти-цвітухи, акуратно, мов гарматні набої, складеної в піраміди. Біла, ніжна капуста, подібна до велетенських троянд, висувалась із зеленого лапатого листя, наче весільні букети, поставлені вздовж колосальних жардиньєрок. Кльод скрикнув і зупинився в захваті. Потому, на вулиці Пірует, він почав показувати й описувати кожен будинок. Єдиний газовий лихтар світився на розі. Будинки, стиснені, випнуті, висували свої піддашшя, «як животи вагітних жінок», мовляв маляр. Дахи тих будинків осувались назад, мов спинались один одному на плече. Три або чотири з них, навпаки, хотіли впасти на ніс у темних проваллях. Газовий лихтар освітлював один яснобілий, наново пофарбований будинок; він нагадував стару, гладку, горбату бабу, біло напудровану й розмальовану, наче молоденька. Далі, горбата лінія будинків потопала невиразними плямами, позеленілими від дощів, у такій суміші форм та фарб, що Кльод аж сміявся від задоволення. Фльоран зупинився на розі вулиці Мондетур, навпроти передостаннього будинку ліворуч. Три вузенькі поверхи, кожен з двома вікнами, без жалюзі, ще спали. Біленькі заслонки були ретельно затягнені зсередини. Вгорі, під дахом, на спущеній шторі маленького віконця, пересувалося світло то сюди, то туди.. Та крамничка під дашком якось дивно схвилювала Фльорана. Вона відчинялася. В ній торгували вареною зеленню. Під задньою стіною блищали великі
