як залазити пальцями в діжечки з маслинами або сушеними яблуками.
Від якогось часу він щоранку бачив мадам Кеню. Вона проходила повз Ґаварову крамницю і зупинялася на хвилинку побалакати. Ковбасниця казала, що надумала сама ходити на базар, бо тоді її менше обкрадають. А справді їй хотілося вивідати Ґаварові секрети; в ковбасні Кеню-Ґраделів він побоювався розпускати язика, а в себе в крамниці балакав досхочу, про що хоч. Ліза казала собі, що довідається від нього докладно за все, що відбувалося в Лебіґровій винарні, бо своїй таємній поліції, мадемуазель Саже, вона не йняла великої віри. Отже, вона вивідала в балакуна різні темні речі, які її дуже налякали. За два дні по великій розмові у своїй опочивальні мадам Кеню повернулася з базару дуже бліда й закликала Кеню до їдальні. Зачинивши двері, жінка сказала:
— Твоєму братові, мабуть, дуже хочеться, щоб ми загинули на ешафоті!.. Чому ти ховаєшся від мене з тим, що знаєш?
Кеню запевняв, що нічогісінько не знає. Він заприсягнувся не заходити більше до Лебіґра і ввесь час додержує своєї обітниці. Знизавши плечима, Ліза казала далі:
— І дуже добре робиш, як не хочеш накласти головою. Фльоран, мабуть, замішаний у якусь погану історію, я це чую. Допіру я досить довідалася, щоб знати, що його чекає… Він знову буде на каторзі, чуєш?
Трохи помовчавши, ковбасниця знову заговорила спокійнішим тоном:
— От нещасний!.. Адже йому в нас хіба птичого молока не доставало, міг би знову зробитися порядною людиною, мав перед очима самі добрі приклади… Та ні, це вже в ньому сидить. Скрутить він собі в'язи з тою політикою… Ну, цьому має бути край, чуєш, Кеню? Пам'ятаєш, я тебе попереджала?
Вона натиснула на останні слова. Кеню схилив голову, чекаючи вироку.
— Поперше, — казала жінка, — він не буде більше в нас харчуватись; досить того, що ми даємо йому де жити. Він одержує платню, хай харчується, де хоче.
