нув пальцями трохи начинки. Свавільники посміхаючися ззирнулись, вони добре зрозуміли цього хлопця. Кадіна зараз же склала план задовольнити нарешті одне із своїх найпекучіших бажань; коли вона знову зустрілася з Леоном, що ніс каструлю, вона зуміла так підлабузнитись до нього, що він дав їй трошки начинки; дівчинка, сміючись, ухопила кусочок і облизала собі пальці. Та її спіткало деяке розчарування: вона гадала, що це далеко смачніше. Проте, малий ковбасник її зацікавив: він був одягнений в усе біле, мов дівчина, що йде до першого причастя, з такою хитрою, ласою мордочкою. Кадіна запросила його на врочистий сніданок, що відбувся в купах кошиків масляного авкціону. Вони зачинилися втрьох з Маржоленом у лозових стінах, далеко від людського ока. Стіл було накрито на широкім плескатім кошику. Тут були грушки, горіхи, сир, креветки, смажена картопля та редиска. Сир подарувала одна перекупка з вулиці Коссонрі. В крамничці на вулиці Ґранд-Трюандрі поборгували на два су смаженої картоплі. Решту: садовину, креветки та редиску діти накрали по всіх кутах ринку. Бенкет був дуже бучний. Леон, своєю чергою, схотів віддячитися за запросини на сніданок і прийняв нових знайомих вечерею о першій годині ночі в себе на мансарді. Він подав холодної кров'яної ковбаси, нарізаного кружечками сальтисону, шмат соленої свинини, корнішонів та гусячого сала. Все це приставила ковбасня Кеню-Ґраделів. Відтоді так і пішло. Добірні вечері перемежалися з тонкими сніданками, запросини йшли за запросинами. Тричі на тиждень відбувались інтимні бенкети в темнім куті за кошиками та на мансарді, де Фльоран безсонними ночами чув до світанку приглушене плямкання та сміх, подібний до флажолету[1].
Відтоді кохання Кадіни й Маржолена знайшло собі ще новий притулок. Вони були цілком щасливі. Хлопець удавав гречного кавалера; він водив свою подругу в окремий кабінет, щоб гризти сирові яблука або сере-
