ноту царських покоїв. Вона довгий час споглядала цей ювелірний магазин для базарних перекупок, ретельно вичитувала ціни, проставлені великими літерами на етикетках біля кожної речі. Нарешті, майбутня чепуруха зупинялася на тій думці, що колись купить собі сережки, прикрашені дармовисами штучних коралів у вигляді грушок, причеплених до золотих троянд.
Якось ранком Кльод заскочив її, коли вона стояла в екстазі перед перукарнею на вулиці Сент-Оноре. Завидющими очима поглядала Кадіна на виставку волосся. Згори спускалися великі гриви, м'які хвости, розплетені коси, триповерхові волосяні рольки, що підкладалися під зачіску, цілий потік шовкового і грубого волосся, вогненні руді пасма, грубі чорні джгути. Там були всі відтінки від яснорусявих зачісок до сивих шевелюр закоханих 60-літніх дженджирух. Долі скромні зачіски, кучеряві англійські буклі, напомаджені та прилизані, спали в шабатурах. І в цій рямці, наче в капличці, під розчухраними кінцями підвішаного волосся, оберталося погруддя жінки. Воно було обтулене фіялковим шарфом, з мідяною брошкою у заглибині між грудями; голова була в дуже високім тюлевім вінчальнім убранні, підіп'ятім помаранчевими квітами; ляльчине обличчя посміхалось, навколо ясних скляних очей стреміли надто довгі вії, воскові лиця та плечі були мов попечені і задимілі від газу. Кадіна очікувала, доки воскова красуня повернеться до неї своєю вічною усмішкою, і тоді дівчинка бувала щаслива, в міру того, як профіль вимальовувався на вікні й лялька поволі поверталася зліва праворуч. Кльод обурився. Він шарпнув Кадіну, питаючи, що вона тут робить перед цією огидою, перед цією «дохлою дівкою, взятою з морґу»[1]. Він не тямився від злости, поглядаючи на цю мертву наготу, цю огиду, що претендувала на красу; він казав, що тепер навіть зачісок таких ніхто не робить, самі тільки шлюхи. Та малу важко було переконати: на її смак, воскова красуня була чарівна. Потому, випручавшись від митця, що тяг її за руку, і дряпаючи з пере-
- ↑ Морг — велика паризька трупарня.
