Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/202

Есташа великими шматами матерій, що маяли від горища аж до пішоходу. Кадіні було трохи ніяково за свій кошик із квітками перед усіма цими туалетами, в які вона мала колись прибиратися, ніяково перед базарними сідухами в брудних фартухах. Проте, вона пролазила наперед, мацала вовняні матерії, флянелю, бавовняну тканину, щоб довідатися, чи досить вона добротна та м'яка. Мала чепуруха обіцялася купити собі сукню з червоної флянелі, цвітастого перкалю та шкарлатного попліну. Іноді вона навіть добирала собі у вітринах між рештками матерії, що її продавці так гарно збирають у брижі, ніжну шовкову тканину, небесно-блакитну, або яблучно-зелену, і мріяла оздобити її рожевими стрічками. Увечері Кадіна йшла помилуватися сліпучою грою самоцвітів у багатих ювелірів на Монмартрській вулиці. Ця жахлива вулиця приглушувала її гуркотом безконечної валки екіпажів; маленьку продавницю в юрбі немилосердно штовхали з усіх боків, проте Кадіна не рухалася з місця, втопивши очі в пишне сяйво вітрин, освітлених низкою лихтарів. Спочатку йшло матово-біле гостро-блискуче срібло: кешенькові годинники, ланцюжки, столове приладдя, покладене навхрест, келихи, тютюнниці, кільця на серветки, гребіння, порозкладувані на поличці; а найбільш подобалися Кадіні срібні наперстки, порозкладувані на порцеляновій горці під скляним ковпаком. Далі, з другого боку, в дзеркальнім склі відбивався жовтий блиск золота. Довгі ланцюжки цілою заслоною спускалися згори, відбиваючи червоними блискавицями; маленькі жіночі годиннички, повернені віком до глядача, були круглі та блискучі, мов зірки, що попадали на землю; обручки, насиляні на тоненький прутик; браслети, брошки, дорогоцінні клейноди мінливим сяйвом мигтіли на чорному оксамиті покривців; спалахували сині, зелені, жовті, фіялкові вогники; а з усіх поличок у два чи три ряди висіли сережки, хрестики, медальйони, мов пишна завіса святої скінії на краю кришталевих дощечок. Відблиск усього цього золота, мов ясний соняшний промінь, освітлював вулицю аж до середини бруку. І Кадіні ввижалось, наче вона наближається до чогось святого, заходить у пиш-