Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/199

піння. Вони любили сусідні вулиці, що тепер зовсім занепали, сумні, похмурі, наче якесь забуте місто, вулиці Бабіль, Соваль, Дедезекю, вулицю Віярм, білу від сусідства з млинами, де від четвертої години ранку гуде торгівля збіжжям. Звичайно вони починали свій обхід од цього пункту. Кльод і Маржолен з Кадіною поволі проходили вулицею Вовільє, зупиняючись перед непевними кублами; сміючись, вони показували один одному очима на великий жовтий нумер будинку розпусти із зачиненими віконницями. Там, де вулиця Прувер звужується, Кльод підморгував товаришам на боковий портал церкви Сен-Есташа з його розетками та двома рядами півкруглих вікон, що виступав перед ними у просвітку критого перехода Нового Ринку, ніби в рямці цієї величезної будівлі; церковний портал скидався на плятформу залізничної станції. Митець задирчасто твердив, що вся архітектура середньовіччя та Ренесансу може вміститись під дахом Нового Ринку. Далі, переходячи широкими новими вулицями, Пон-Неф та Базарною, він звертав увагу молоді на це нове життя: на чудові пішоходи, високі будинки, розкішні магазини; Кльод їм казав, що тут виникає ориґінальне мистецтво, і що він його відчуває. І він аж пальці кусав з досади, що не годен того змалювати. Проте, вуличники більше любили провінціяльний спокій вулиці Бурдоне, де можна гратися в опуку, не боячись, що тебе роздушать. Переходячи гуртові комори з шапками та рукавичками, дівчинка чепурилася, бо під кожними дверима стояли продавці, без шапок, заклавши перо за вухо й з виразом нудьги на обличчях; вони пасли дівчину очима. Дітям більше подобалися рештки старого Парижу, вулиці Де-ля-Потрі та Де-ля-Лянжері з їхніми череватими будинками та молочарнями, де продавалося масло, сир і яйця. Або знов вулиці Де-ля-Феронрі і Де-л'Егвілері, що колись уважалися за такі розкішні з їхніми вузенькими темними магазинами. А надто припала їм до вподоби вулиця Куртальйон, огидна чорна вуличка, що йде від майдану Сен-Опортюн до вулиці Сен-Дені і вся наче просвердлена смердючими переходами; у тих переходах ховалися Кадіна з Маржоленом, як були менші.